– Що сьогодні загрожує нашій дружбі? – спитав він, готуючи другу порцію мівіни.

“– І що, знову мене рятуватимеш?” – запитав Олег, заливаючи окріп у другу пачку “Мівіни”.

“– Картопляне пюре з котлетами!” – весело відповів Андрій.

“– Знову?” – зі штучною посмішкою перепитав друг.

“– Знову!”

“– Та минулого тижня вже були ці котлети! Скільки можна?”

“– Ось і я дружину про це питаю, але вона й слухати не хоче! Ну давай, накидуй!”

Їхній новий колега, Тарас, дивився на них з німим подивом, не розуміючи, чому Андрію не подобається домашня їжа. Олег вирішив пояснити.

“– Справа в тому, що Андрій сумує за фастфудом – піца, чебуреки, всяке таке. А дружина йому щодня ланчбокси збирає, щоб їв нормально. Я його рятую. Ну не викидати ж! Він мою “Мівіну” їсть, а я його домашню їжу.”

“– А що, вона погано готує?” – запитав Тарас, дістаючи бутерброд із мікрохвильовки.

“– Та ні, ніби нормально. Але не завжди ж хочеться тих самих котлет, супу з галушками чи м’яса по-київськи!” – з посмішкою сказав Олег, відкриваючи контейнер. “От і допомагаю йому, як брат.”

“– А може, простіше дружині сказати – не парся, не готуй? Вона ж тільки рада буде!” – зауважив Тарас.

“– Так він і намагався, але вона – ні в яку!”

“– А тобі й корисно!”

“– Та чого добру пропадати?”

“– Якби в мене була дружина, яка обіди збирає, я б її їжу нікому не віддав!” – зітхнув Тарас, відкушуючи бутерброд.

“– То в чому проблема? Женись!”

“– Та поки не зустрів своєї другої половинки.”

“– Ну, ще знайдеш!” – похлопав його по плечу Олег. “Ти ж недавно в Києві? У нас тут дівчат – як маку!”

Після обіду всі повернулися до роботи. Працювали вони на меблевому виробництві – Андрій був начальником відділу, Олег – на складанні, а Тарас недавно влаштувався вантажником.

Так і вийшло, що того ж вечора Тарас зустрів гарну дівчину в супермаркеті. Вона добувала з верхньої полиці упаковку макаронних виробів – невисока, ладна, з яскравим макіяжем.

“– Допомогти?” – запропонував він.

“– Буду вдячна!” – посміхнулась вона, і від її усміхки в Тараса ноги стали ватяними.

Він добув макарони, але дівчина вже йшла далі. Він наважився наздогнати.

“– Що збираєтеся готувати?” – ніби випадково запитав.

“– Лазанью! Чоловікові вже набридли мої котлети,” – сміялась вона.

“– Мене, до речі, Тарас!”

“– А мене – Соломія!”

Він раптом згадав розмову з колегами.

“– А не надто ти стараєшся, якщо сама по магазинах бігаєш?”

“– Чому це? Хіба погано чоловіка побалувати?”

“– Так сьогодні один знайомий розповідав, як його дружина обіди готує, а він їх другові віддає, а сам локшину їсть. Ось і думай – добре це чи ні?”

“– Дивний він! Якби мій таке зробив, я б йому показала!” – скривилася Соломія.

“– Якщо Андрієва дружина дізнається, йому теж не поздоровиться!” – підхопив Тарас.

“– Андрія?! Ви… ви не звідси?”

“– Недавно приїхав. Працюю вантажником на меблевому.”

Соломія зупинилася.

“– Оце ж мерзотник! То Олег його їжу їсть, а мій “Мівіною” харчується?!” – скрикнула вона.

Тарас зрозумів, що вліз у халепу.

“– Ой… вибач!”

Вона кинула візок і вийшла, бурмотячи: “Буде тобі лазанья! Будуть тобі і котлети, і супи, і вареники!”

Тарас наздогнав її біля машини.

“– Не можу дозволити тобі їхати розлюченою. Ходімо на каву, заспокойся, тоді поїдеш.”

Вони зайшли в кав’ярню. Соломія поступово заспокоювалася, але образа не відпускала.

“– Оце ж Олег! Скільки часу я на кухні стояла – а воно йому не треба!”

“– Вибач, що розповів…”

“– Не скажу йому. Але провчу його!”

“– Якщо він дізнається, що це я…”

“– Не дізнається.”

Пізніше вона раптом запропонувала:

“– Хочеш, навчу готувати? Почнемо з лазаньї?”

Тарас не відмовився.

Вдома Андрій чекав дружину, але вона запізнилася.

“– Де ти була?”

“– Подруга просила навчити лазанью готувати.”

“– А вечеря?”

“– Посмаж яєшню, купив ковбасу.”

Два тижні Соломія не готувала нічого крім яєшні та пельменів. Андрій мовчав, але дуже сумував за її стравами.

Тим часом Тарас і Соломія багато часу проводили разом. Вона навчила його багатьох страв. Одного разу вона привела подругу – Марічку.

“– Вона вміє найсмачніший плов готувати!” – сказала Соломія й незабаром пішла.

Через кілька днів Тарас приніс на роботу плов.

“– Я одружуюсь!” – оголосив він.

“– На Марічці? Швидко ти!” – здивувались колеги.

“– Такий плов вартий шлюбу!”

Тим часом Андрій нарешті отримав від дружини лазанью. Він обережно прикрив контейнер, коли Олег простягнув руку.

“– Ні, цього разу не поділюсь. Одружуйся – тоді й тобі таке готуватимуть!”

Соломія лиш посміхнулаІ з того дня Андрій більше ніколи не віддавав своїх обідів Олегу, а Соломія знову з радістю стояла біля плити, знаючи, що чоловік тепер цінує кожну її страву.