Виховані діти і раптова втеча після пенсії

15 жовтня 2023

Сьогодні пізня осінь розкидала жовте листя по всьому подвір’ю. Повітря прохолодне, але свіже. Як завжди, наші пенсіонери зібрались біля під’їзду — ця традиція не зникла навіть із приходом холодів.

Сидять собі дідки, грають у шахи. А мій сусід Іван Петрович, у своєму старенькому капелюші, так розізлився, що аж шахи струсонув:

— Уявляєш, Олександре? Тільки-но пенсія настала — і втекла! Як тільки дітей виростили, так одразу й покинула!

А Олександр, хитро посміхаючись, йому у відповідь:

— Може, це не вона, а ти винен? Від доброго чоловіка жінки не тікають.

Іван Петрович лише хитнув головою, а потім раптом — шах і мат! А потім додав:

— Вона спеціально! Знає, що без неї я нічого, от і пішла, щоб покарати. Перед виходом так і сказала: «Набридло мені тебе годувати, Василю! Самотнім побудеш — зрозумієш!»

Олександр задумався. Він і сам колись через це пройшов.

— Ну й як, важко? — спитав він.

— Та ніби й ні… Але як увійшов додому — тихо. Хотів «горілочки» відзначити, купив, у холодильник поклав… А випити — не вийшло. Бо немає кому накричати: «Не смій!» От і пропало бажання.

Сусіди навколо слухали, хто зі співчуттям, хто з посмішкою.

— Подзвони їй, попроси вибачення, — порадив хтось із гурту.

— А що їй казати? — махнув рукою Іван.

Тут старий Степан, що з п’ятого поверху, раптом заговорив:

— Я в дитинстві кіз пас. Як яка втікала — морквою назад заманював. Може, і тобі треба чимось «привабити»?

Всі засміялися, а Володя, сусід по сходовці, запропонував:

— Давай я подзвоню, скажу, що ти вже п’ять днів двері не відчиняєш? Нехай подумає, що з тобою щось трапилось!

Іван аж стрепенувся:

— Точно! Вона ж одразу повернеться! А я вже й квіти приготую, і торт…

…Наступного дня Володя дійсно подзвонив Катрі. Розказав, що Іван зник — ніхто його не бачив, світла в будинку нема…

А сам Іван — як стій! Зранку в магазин, потім у квітковий. Купив трьох жовтих хризантем, але одна вже в дорозі зламалася. Додому повернувся, вдягнув свій найкращий костюм (той, що купували на весілля племінника). Стол накрив, ігристе охолодив…

Сидів, чекав. Гаряче в костюмі, але знімати не став — треба, щоб Катря побачила його у всій красі.

Кілька годин він ходив до вікна — нікого. Потім узяв у руки квіти, трохи «для сміливості» чарку ковтнув… і так на дивані й заснув, стиснувши хризантеми.

А Катря приїхала ввечері, із Чернігова. Побачила темні вікна — і серце впало. Кинулась у будинок, відчинила двері…

А там — Іван. Лежить у костюмі, блідий, квіти в руках…

Вона аж сіла від жаху!

— Василю?! — скрикнула, і сльози вже бігли самі.

А він раптом посміхнувся:

— Повернулась, утікачко!

— Живий?! — закричала вона. — Як ти мене налякав! П’яний, старий, а ще й квіти в руках…

Вона лаялася, а він тільки посміхався.

— Катрусю, я без тебе загинув… Все зрозумів. Не йди більше.

Вона перестала сваритись, тільки всміхнулася.

— І більше не питимеш?

— Та я ж і не пив! Трохи тільки… щоб не хвилюватись.

Катря пішла на кухню, увімкнула світло — а там стіл накритий, іграшка в холодильнику…

— Ой лишенько… — тільки й прошепотіла.

А Іван лежав на дивані й думав: «От і приманив свою втікачку… Тепер треба щодня дивувати, щоб більше не пішла.»