Після розлучення: шлях до відновлення серця

Після розлучення з чоловіком Тетяна довго приходила до тями. Вона кохала свого Богдана безмежно, адже така вже її вдача — віддавати себе без залишку. Сина, Андрія, вона любила ще сильніше, бо для жінки дитина — єдина людина, яку неможливо розлюбити ніколи.

Андрій після школи вирішив стати лікарем і вступив до медуніверситету у Львові. Тетяна сподівалася, що син залишиться поруч, але він обрав навчання далеко від рідного Тернополя. Богдан лише знизав плечима:

«Ну й що, Тетяно? Хай стає лікарем, це його життя. Він же з дитинства про це мріяв».

Син перед від’їздом обіймав матір і говорив:

«Мамо, ти знаєш, що для мене важливо допомагати людям. Я обіцяю приїжджати, коли буде можливість. І пам’ятай — я завжди поруч, якщо тобі буде важко».

Після закінчення університету Андрій одружився, оселився у Києві, де народилася його донечка. Тетяна рідко бачила онуку, але чекала на його відпустку як на свято.

З Богданом вони прожили двадцять п’ять років. Він колись довго добивався її, хоча у неї було чимало залицяльників. Тетяна завжди вміла знаходити спільну мову — і з колегами, і з чоловіком. Він був грубуватий, але вона знаходила до нього підхід. Саме вона допомогла йому відкрити автосервіс, складала бізнес-план і вела фінанси.

Одного разу Тетяна зустрілася з подругами у кав’ярні. Одна з них, Люба, святкувала народження онука. Третій подрузі, Наталі, Тетяна допомагала з роботою. За столиком вони обговорювали родинні справи, коли раптом Люба запитала:

«Тетяно, а ти Богдану у всьому довіряєш?»

«Так, у нас немає таємниць. Чому питаєш?»

Подруги переглянулися. Люба зізналася:

«Я кілька разів бачила його з молодою дівчиною. Вона тримала його під руку, наче пара. Він мене не помітив».

Тетяна збентежилася:

«Може, це з роботи? Він іноді затримується, але це через клієнтів…»

Після цієї розмови вона почала пильніше спостерігати за чоловіком.

І одного дня до дверей прийшла молода вагітна дівчина.

«Добрий день», — посміхнулася вона.

«Доброго здоров’я, ви до кого?» — спитала Тетяна.

«Ви… Тетяна? Богдан розповідав, що його дружина літня й хвороба донимає», — защебетала дівчина.

«Я Тетяна. І, як бачите, здорова. А ви хто?»

«Мене звати Інна. Я чекаю дитину від Богдана. Він обіцяв поговорити з вами, але все відкладає. Ми хочемо одружитися після вашого розлучення».

Тетяна оніміла від шоку. Інна продовжувала:

«Мені 22, а йому 50. Та що з того? Старші чоловіки надійніші. Відпустіть його, нам треба виховувати дитину».

«Забирай його і йди», — тихо сказала Тетяна і зачинила двері.

Вона довго плакала, а потім зібрала речі Богдана. Коли він повернувся, вона зустріла його з валізою.

«Забирай своє і йди».

«Що сталося?» — занервувався він.

«Твоя Інна вже все розповіла. Ти вільний».

На подив, Богдан не хотів розлучатися, але вона випхнула його за двері.

Через місяць вони зустрілися для розподілу майна. Богдан вимагав половину квартири, яку купив її батько.

«Або забираєш автосервіс, або ділимо все, але квартиру тобі не одержати», — холодно сказала Тетяна.

Батько втрутився, і Богдан здався.

Минуло півроку. Тетяна звикла до самотності. Відвідуючи сина, вона раділа внучці. Андрій дзвонив батькові, але трубку взяла Інна. Після цього він більше не намагався зв’язатися.

У поїзді додому до Тетяни декілька разів обертався чоловік із сивиною на скронях. Коли вона вийшла, він підійшов.

«Мене звати Ярослав. Можна познайомитися?»

Його погляд був теплим. Він запропонував підвезти її, і по дорозі вони розговорилися. Ярослав був удівцем — його дружина та донька загинули в аварії.

Вони зустрічалися, закохалися. На його 50-річчя Ярослав публічно зробив їй пропозицію.

Тепер Тетяна знає: справжній чоловік — це кам’яна стіна. Він бере на себе всі турботи, а вона нарешті відчуває, що таке щастя.