Квітковий еліксир

Букет

Соломія лежала із закритими очима. На другому ліжку біля протилежної стіни сиділа Мар’яна, схрестивши ноги, і читала вголос підручник. Раптом телефон Соломії заспівав популярною мелодією. Мар’яна грюкнула книгою і докірливо подивилася на подругу.

Дівчина неохоче взяла трубку. За мить вона вже сиділа на ліжку. Потім шпурнула телефон, схопилася й заметушилася по тісній кімнаті, запихаючи у спортивну сумку речі з шафи.

— Ти куди зібралась? Що трапилось? — занепокоїлась Мар’яна.

— Дзвонила сусідка, маму забрали до лікарні, серцевий напад. — Соломія застебнула блискавку на сумці й пішла до дверей, де на вішалці висіли куртки дівчат, стояли черевики та кеди.

— Завтра ж екзамен. Вона в лікарні, за нею подбають. Здаси й поїдеш, — підвівшись з ліжка, сказала Мар’яна, спостерігаючи, як Соломія натягує на ноги чоботи.

— Слухай, Мар’яно, поясни все у деканаті, я приїду й улаштую. Сдам сесію на канікулах. Усе, у мене автобус через сорок хвилин, — Соломія вже застібала куртку.

— Подзвони, як там мама, — попросила Мар’яна, але Соломія вже вискочила з кімнати. За тонкими дверима лунали кроки, що віддалялися.

Мар’яна знизала плечима й повернулася назад. Побачила на ліжку Соломії зарядку, схопила її й босоніж кинулася наздоганяти подругу.

— Соломіє! Почекай! — гукала вона, збігаючи сходами.

Двері внизу грюмнули. Мар’яна перестрибнула через три сходинки, підбігла до виходу, штовхнула двері й майже вилетіла на вулицю.

— Соломіє!

Дівчина обернулася, побачила в руках у Мар’яни шнур і повернулася.

— Дякую. — І знову побігла.

— Коваленко, що це у вас за маскарад? Одна двері мало не знесла, друга боса на мороз вискочила. Займаєтесь чимось не тим? — з-за столу підвелася чергова, тітка Люба.

— Вибачте, Любо Миколаївно, ми нічим таким не займаємось, — сказала Мар’яна, переступаючи з ноги на ногу. У босі ступні впивалися піщинки та дрібні камінці, що наносили з вулиці.

— У Соломії маму до лікарні забрали. Холодно, можу я піти? — і, не чекаючи відповіді, побігла назад.

— Ой, лишенько! — Тітка Люба важко опустилася на стілець і перехрестилася. — Господи, помилуй…

Мар’яна повернулася в кімнату, відтрусила пісок із ніг, позбирала розкидані речі, вдягла капці й пішла на кухню за чайником. Завтра екзамен — треба зігрітися гарячим чаєм і знову взятися за книжки.

Вже стемніло, коли в двері постукали.

— Хто там? — гукнула Мар’яна, але у відповідь мовчанка.
Дівчина зітхнула, підвелася й відчинила.

— Привіт! — На порозі стояв Андрій, у руках у нього був скромний букет.

— Заходь. — Мар’яна дочекалася, коли він увійде, і тоді сказала, що Соломія поїхала додому.

— У неї ж завтра екзамен, — здивувався хлопець.

— Схожу в деканат, поясню, що в неї мама захворіла, перескладе на канікулах. — Мар’яна не відводила очей від квітів.

— Це тобі, — Андрій простягнув їй букетик.

— Дякую. Чаю хочеш? — Взяла з підвіконня вазу.

— Я за водою, а ти роздягайся, — посміхнулася й вийшла.

Андрій зняв лише кеди, зробив два кроки й опинився біля ліжка Соломії. Сів, провів рукою по покривалу, ніби гладив саму дівчину.

Мар’яна повернулася, поставила вазу на стіл, відійшла на крок і помилувалася букетом.

— Гарно. А що це за квіти?

— Солодкий горошок, — відповів Андрій. — Я піду.

— Ви з Соломією кудись планували сьогодні? — поспіхом запитала Мар’яна. Їй не хотілося, щоб він ішов.

— Так. Достав квитки на концерт.

— Серйозно? То візьми мене. Щоб квитки даремно не пропали.

Андрій завагався.

— У тебе ж завтра екзамен.

— Та й що? — махнула рукою Мар’яна. — Весь день вчу, треба й відпочити.

Хлопець задумався. Соломії немає, а квитки ось тут. Вони лише почали зустрічатися, нічого серйозного. Похід із її сусідкою — це ж не зрада?

— Ходім, — згодився.

— Ура! — Мар’яна підстрибнула і захлопала в долоні. — Ой, почекай мене надворі, я переодягнуся.

— Ага. — Андрій швидко взувся й вийшов.

За п’ять хвилин із кімнати вийшла Мар’яна. Андрій помітив, що вона встигла підфарбуватися й гарно закрутила волосся. Як вона встигла?

— Пішли, а то запізнимося, — підганяв він.

На концерті Мар’яна пританцьовувала, підстрибувала і кричала разом із натовпом. Частіше поглядала на Андрія. Він теж розкріпився й підхопив її настрій.

Після концерту йшли пішки, жваво обговорюючи враження.

— Мені найбільше сподобалась оця пісня, — Мар’яна наспівувала мелодію.

— Ага. І ще ось ця… — Андрій теж пАндрій зітхнув, дивлячись, як Світлана зникає в натовпі, і відчув, що минуле нарешті залишило його в спокої, але залишило слід, який уже ніколи не зникне.