Коли мрії оживають

— Пане молодий, ви мою машину зачепили! — на тротуарі стояла струнка жінка, загорнута у білу шубу.

— Паркуватися треба нормально, — пробурмотів Ярослав. — А то купують права, а потім створюють аварійні ситуації. Я б взагалі жінкам права не видавав!

— Ви ж бачите, що скрізь сугроби. Куди, на вашу думку, мені було паркуватись? На оту купу? — жінка тонкими пальцями показала на величезний сугроб. — Я дзвоню в поліцію!

Запал Ярослава миттєво згас. У нього вже був один штраф за перевищення швидкості цього місяця. А тепер ще й це.

— Я теж наїхав колесом на сугріб. Ви ж мене розумієте, я ж ненавмисно.

— І що ви пропонуєте? — холодно запитала жінка.

— Пропоную вирішити питання на місці.

— Ні. Справа принципу. Я проти мізогінії.

— Проти чого?

— Проти ненависті до жінок!

— Гаразд, я визнаю, що був неправий, — прошипів Ярослав. — Я заплачу за ваш… подряпин. І додам за моральну шкоду. Скільки ви хочете?

Після довгих перемовин жінка все ж здалася. Ярослав навіть подумав, що незнайомка спеціально тягнула час, щоб витягти з нього більше грошей. Він заплатив круглу суму, щоб уникнути проблем.

Ярослав важко зітхнув. Він знову в мінусі. А ще в Марійки День народження, а він не встиг купити їй подарунок.

Він відкрив банківський додаток, щоб переконатися: на рахунку лишилося всього три тисячі. До авансу ще тиждень. Нічого не залишалося — треба позичити. Ярослав подзвонив кращому другу.

— Брате, я сам на нулі, — сказав Тарас. — А чого ти їй стільки віддав? Видно ж, що жінка при грошах. З такими треба через поліцію. Або міг не паритися і оформити європротокол. Швидко, і страхова сама б порахувала суму. Ти ж не втік із місця.

— Блін, я ж авто продати хотів. А поліція цей подряпин внесе в базу. Потім людям пояснюй, що машина в аварії не була. А фіксують її саме як аварію. У тебе немає знайомих, щоб позичили? На тиждень. У Марійки День народження. Без подарунка не можна, сам розумієш.

— Ну так, до такої, як Марійка, з однією листівкою не прийдеш, — засміявся Тарас. — Але позичити ні в кого, це точно. Вибач, братан.

Ярослав засунув телефон у магнітний тримач, трохи відкрив вікно і задумався. Пройшла година з того моменту, як жінка в білій шубі зникла за поворотом, а він досі сидить у машині на цій проклятій парковці. Він справді намагався бути обережним, але колесо наїхало на льодяну грудАле колесо наїхало на льодяну груду, і машину різко кинуло вперед, немов уві сні, коли ноги раптом не слухаються, і в цю мить Ярослав зрозумів, що всі його клопоти — це лише дивний сон, який ось-ось розвіється.