Connect with us

З життя

Іскри справедливості в тиші дому

Published

on

Сьогодні вечір спускався на маленьке містечко Вересень, обволікаючи вулиці м’якою сутінковою завісою. Тарас повернувся додому з роботи втомлений, але задоволений. У передпокої його зустріла дружина, Соломія, з теплою посмішкою й ароматом свіжосмажених котлет.

— Привіт, будеш вечеряти? Я котлетки спекла, — промовила вона, поправляючи фартух.

— Звісно, буду, — відповів Тарас, знімаючи черевики. Він дістав із кишені зв’язку ключів і недбало кинув їх на комод.

Соломія помітила незнайомі ключі й, примруживши очі, запитала:

— А це що за ключі?

— Мама поїхала до санаторію на три тижні, — пояснив Тарас, потираючи шию. — Попросила потурбуватися про її квартиру, залишила ключі.

Раптом у Соломіїних очах спалахнув жвавий, майже зловісний вогонь. Вона плеснула в долоні й скрикнула:

— Нарешті! Я це зроблю!

Тарас завмер, не розуміючи, що відбувається. Його дружина, зазвичай спокійна й стримана, виглядала так, немов задумала щось грандіозне.

— Ти про що? Що зробиш? — запитав він, дивлячись на неї з наростаючим занепокоєнням.

Соломія лише загадково посміхнулася, але в її погляді читалася рішучість, від якої у Тараса по спині пробіг мороз.

Кілька тижнів тому їхнє життя перевернулося з ніг на голову. Повернувшись додому після тижневого відвідування родичів Соломії, вони побачили свою квартиру неузнаваною. Шпалери у коридорі, які вони з такою любов’ю вибирали, були замінені на яскраво-помаранчеві з незграбним візерунком. Меблі у вітальні та спальні стояли не на своїх місцях: шафа опинилася посеред кімнати, а ліжко в спальні було розвернене до вікна, порушуючи весь звичний затишок.

— Що це таке? — Соломія, приголомшена, випустила сумку з рук, ледь переступивши поріг.

Тарас визирнув з-за її спини, намагаючись усвідомити побачене. Його серце стиснулося від жаху.

— Хто це зробив? — Соломія задихалася від люті, її руки тремтіли. — Це ж не наш дім!

— Заспокойся, — Тарас поклав руки їй на плечі, намагаючись говорити рівно. — Давай розберемося.

Але чим далі вони оглядали квартиру, тим сильніше росло їхнє обурення. У вітальні диван опинився біля вікна, а телевізор переїхав у кут. У спальні комод був приставлений до стіни, де раніше висіло дзеркало. Це був хаос, і винуватець був очевидний — мати Тараса, Ганна Іванівна.

Місяць тому Ганна Іванівна з’явилася в їхній квартирі з інспекцією. З порогу вона почала критикувати все: від кольору шпалер до розстановки меблів.

— Якісь у вас шпалери похмурі, немов у лікарні! — заявила вона, неодобрительно похитуючи головою. — Треба щось яскраве, щоб око радувало!

— Нам усе подобається, — стримано відповіла Соломія, намагаючись не показати роздратування.

— Ні, так не годиться! Від таких кольорів настрій псується, не дивно, що ти постійно нервова, — продовжувала свекруха, не слухаючи заперечень. — І меблі у вас стоять неправильно. Шафа має бути в кутку, а не посеред вітальні! А ліжко у спальні взагалі не на своєму місці.

Соломія хотіла заперечити, але погляд Тараса зупинив її. Він знав: сперечатися з матір’ю марно. Ганна Іванівна могла годинами бурчати, вказуючи, як «правильно» влаштувати їхнє життя. У результаті вона пішла, залишивши після себе важку атмосферу. Тарас і Соломія, зачинивши двері, полегшено зітхнули, сподіваючись, що на цьому все закінчиться.

Але незабаром їм довелося поїхати на ювілей матері Соломії. Їхній кіт, Рудько, не міг залишитися сам, і Тарас запропонував попросити Ганну Іванівну за ним понаглядати. Соломія була категорично проти:

— Ти хочеш дати їй ключі? Вона ж знову почне хозяйнярити!

Але вибору не було — залишити кота було ні з ким. Стиснувши зуби, Соломія погодилася, але суворо проінструктувала свекруху: чим годувати Рудька, як часто міняти воду, де лежать іграшки. Кожного дня вона дзвонила, перевіряючи, чи все гаразд. Ганна Іванівна відповідала коротко: «Усе нормально», — і швидко прощалася. Це мало б насторожити, але Соломія відмахнулася від передчуття.

Повернувшись додому, вони зрозуміли, що свекруха не просто наглядала за котом. Вона влаштувала в їхній квартирі справжній переворот.

— Що нам тепер робити? — втомлено запитала Соломія, оглядаючи чужі шпалери й переставлені меблі.

— Меблі повернемо на місце, шпалери переклеїмо, — зітхнув Тарас. — Доведеться витратити час і гроші. Можу зараз подзвонити мамі і висловити все.

Соломія витерла сльози й задумалася. Раптом її обличчя осяяла хитра усмішка.

— Не треба, — сказала вона, і в її голосі пролунала щира рішучість. — Я придумала дещо краще. Твоя мама ж збирається до санаторію?

Тарас кивнув, досіЗ того дня Ганна Іванівна більше ніколи не втручалася в їхній побут, а Соломія з Тарасом нарешті відчули справжній спокій у своєму домі.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 5 =

Також цікаво:

З життя3 години ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя3 години ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя5 години ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...

З життя6 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“Of course, everyone remembers perfectly well” “I dont remember because it never happened!” Peter Redford said seriously, looking at her...

З життя7 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“I dont remember because it never happened!” said Redford, looking at her with his earnest, grandfatherly eyes. The conversation died...

З життя8 години ago

Shut Up!” He Snarled, Hurling the Suitcase to the Floor. “I’m Leaving You and This Dump You Call a Life.

“Shut it,” the husband snapped, tossing his suitcase onto the floor. “I’m leaving you and this dump you call a...

З життя10 години ago

On Our Golden Wedding Anniversary, My Husband Confessed He’d Loved Another Woman All Along

On the day of their golden wedding anniversary, Henry finally confessed he had loved another woman his entire life. “Not...

З життя10 години ago

Shut up!” the husband roared, slamming the suitcase on the floor. “I’m leaving you and this cesspool you call a life.

**Friday, 10th May** “Shut it,” the husband barked, slamming his suitcase down. “Im leaving you and this bloody swamp you...