Час незмінний, люди вражають різноманіттям

Українські сцени завжди різні, лише серця в людях ті самі.

— Тетяно, хоч трохи сорому в тебе лишилося?! — голос Оксани тремтів, немов осіннє листя.

— Оксанко, кому б про совість згадувати, коли не тобі! Ми з мамою своє віджили, тепер ваша черга доглядати. Поживіть із Сашком під одним дахом із літньою жінкою, тоді й поговоримо. Нам годі! — останні слова Тетяна вигукнула так, ніби хотіла, щоби почули сусіди, й різко кинула слухавку.

Оксана почула лише довгі гудки. Вона замовкла на мить, а потім ледве промовила:

— Нахабниця… Та ще й яка…

…Оксана й Тетяна — рідні сестри. Їхні батьки — Борис Якович і Ганна Михайлівна — побралися, ще навчаючись у інституті. За рік після весілля в них народилася перша дитина — донечка Оксанка. Жили вони, звичайно, бідно. Грошей ледве вистачало на їжу.

Через кілька років Борис Якович отримав від заводу двокімнатну квартиру. Життя стало легшим. Ганна Михайлівна теж не сиділа без діла — крім роботи в музичній школі, вона давала приватні уроки. Коли Оксані виповнилося десять, народилася друга донька — Тетянка.

Молодшу доньку батьки обожнювали. Кожен її каприз виконувався миттєво. Незабаром Тетяна зрозуміла це й спеціально «тягла ковдру» на себе.

— Мам, чому ти їй усе пробачаєш?! Це ж мій зошит! — обурено скрикнула Оксана.

— Оксанко, ну ти ж старша! Поступися! — зауважила Ганна Михайлівна.

— Хочу, мамо, хочу… — Тетяна вмить розплакалася.

І через хвилину бажана річ опинялася в її руках. Таня не хотіла вчитися читати, не хотіла займатися з логопедом. Вона хотіла тільки одного — щоб усі її слухали.

Коли Оксані виповнилося шістнадцять, а Тетяні — шість, у сім’ї сталася жахлива трагедія. Борис Якович помер від серцевого нападу прямо на роботі. Усім було його шкода — такий молодий, сорок років, ще б жити й жити…

Ганна Михайлівна згоріла від горя. Вона перестала помічати оточення, навіть старшу доньку. Уся її любов дісталася семирічній Тетянці, яка була схожа на батька.

— Мам, у мене джинси всі порвані, а ти їй усі нові сукні купуєш! — скаржилася Оксана.

— Оксанко, ну що ти нарікаєш? Ти ж доросла. Ось закінчиш школу, підеш працювати — купиш собі усе. А Тетянка… вона ж без тата зросла… — Ганна Михайлівна витирала сльози.

Оксана закінчила школу й поїхала до іншого міста.

— Оксанко, я думала, що сумуватиму, але тепер навіть радію! Хочу Тетянці кімнату переробити — як для справжньої принцеси! — тішилася мати.

— Мам, ти що, мій диван викинеш? Я ж планую на вихідні приїздити…

— Ну і де його дівати? А приїжджати можеш — переночуєш у мене чи на кухні.

Оксана рідко відвідувала рідний дім. Потім познайомилася з Сашком, вони побралися й взяли іпотеку.

— Доню, я б допомогла, але ж у нас скрутно… — скаржилася Ганна Михайлівна.

— Чому скрутно?

— Тетянка ж навчається, репетитори — це ж гроші!

— Я вчилася без репетиторів!

— Тоді інші часи були!

Тетяна вступила на платне. Мати заощаджувала на всьому, навіть онукові дарувала дешеві іграшки.

Потім Тетяна вийшла заміж, народила сина Максимка. Бабуся душила його в обіймах.

— Мам, ти що, звільнилася з роботи?! — здивувалася Оксана.

— Так. Максимко ж до школи ходить, його треба супроводжувати.

— Мам, там же їхати автобусом! Піклуйся про себе!

— Ні! Він же талановитий!

Минали роки. Тетяна з чоловіком купили квартиру й збиралися переїжджати. Ганна Михайлівна дуже переживала — серце не витримало.

— Тетяно, або маму до себе забирай, або живи з нею! — сказала Оксана.

— Ти що, з глузду з’їхала?! У нас євроремонт!

— То вона сама залишиться?

— Не хочеш — не бери, у неї ж власна квартира!

Ганна Михайлівна виписалася з лікарні в пусті стіни. Тетяна вже жила у новому будинку.

— Оксанко, чому Тетяна не бере слухавку? У них усе гаразд?

— Гаразд, мам. Вони відпочивають у Єгипті.

Оксана з чоловіком забрали матір до себе. Жінка нарешті усвідомила всю гіркість минулого.

— Доню, як же я перед тобою винна… Усю життя тебе не помічала…

— Мамо, годі. Ми раді, що ти з нами.

Через кілька тижнів Тетяна подзвонила.

— Оксанко, мама з вами назавжди?

— Так…

— Добре. Тоді я її квартиру здам. Максимкові репетитори потрібні.

— Тетяно… — Оксана хотіла щось сказати, але почула лише гудки.

Тетяна кинула трубку…