Connect with us

З життя

Як ти могла так вчинити?

Published

on

— Здравствуй, Марічко. Скільки ми з тобою не бачились? П’ятнадцять років? Чи більше?

— Мабуть, більше. Але ти жодної мінотки не змінилася.

— А ти змінилася. Розквітла.

Віра вдивлялася в обличчя колишньої найкращої подруги і не могла повірити, що вони справді зустрілися. Не просто зустрілися, а зіткнулися у дитячій танцювальній школі, куди привели своїх дітей на безкоштовний пробний урок.

— Дякую, Віро, — відповіла Марічка і ледь посміхнула.

Вона теж хотіла зробити Вірі комплімент, але слова закінчилися ще тоді, п’ятнадцять років тому, коли вони востаннє бачилися. Той розговор був важким, і Марічка досі згадувала його з болем.

— Кого привела? — запитала Віра. — Сина чи дочку?
— Дочку, — відповіла Марічка. — Олечка. Десять років. А в тебе?
— Тоже донечка, їй дев’ять нещодавно виповнилося. Ти від Олега народила? Одружилися ви зрештою чи ні?

Марічка з подивом подивилася на Віру. Невже вона й досі думає, що її подруга могла відбити коханого та ще й одружитися з ним?

— Давай спустимося в кафе. Вип’ємо кави, поговоримо.

Віра занервувала. Спільне проведення часу з колишньою подругою, яка колись раптом стала суперницею, її не надихало. Та все ж кивнула. Чи варто тримати образи через стільки років?

— Давай.

Спустилися мовчки, потайки поглядаючи одна на одну. Обом було цікаво, як склалося життя в іншої, але обидві мовчали, наче нічого колись не сталось.

Розмовляли про все й ні про що. Виявилося, що Віра повернулася до рідного міста з чоловіком і донькою два роки тому: захворіла мати, і Віра умовила чоловіка на переїзд.

— Було нелегко, — сказала вона. — Але Максим у мене чудовий! Добрий, турботливий. Я щаслива з ним.

Марічка посміхнулася. Отже, у Віри все склалося, чудовий чоловік, донечка… Може, вона вже не злиться? Але не минуло й хвилини, як Віра знову запитала:

— А ти? Вийшла за Олега? Народила від нього? Ти щаслива з ним?

Марічка тривожно подивилася на Віру. Чому все так склалося? Були дві подруги — дружба з пісочниці, дитячого садка, школи… І так дурно розбилася.

— Віро, ти й справді досі думаєш, що в мене з Олегом щось було? Ми ж тоді говорили, я намагалася пояснити.

Віра стиснула губи. Цю її звичку Марічка пам’ятала ще з дитинства.

— Я про вас не думала, — ображено сказала Віра, і Марічка відчула брехню. — У мене давно своє життя.

— Ти живеш з думкою, що я вийшла за нього, а тепер намагаєшся переконати себе, що не згадувала нас?

Віра криво посміхнула, відвела погляд. Марічка дивилася на профіль колишньої подруги, намагаючись зрозуміти: чи пробачила вона колись?

— Я справді не згадувала, — повторила Віра. — Тоді викреслила вас з життя. А твої слова про те, що між вами нічого не було, для мене залишилися брехнею.

«Значить, не пробачила», — з сумом подумала Марічка і дістала телефон.

— Дивись! Це мій чоловік Валерій. Той самий Васько Лисенко, над яким ти сміялася, називаючи ботаном.

Віра розглядала фото, очі її розширилися.

— Ти й справді вийшла за нього? У тебе діти від нього?

— Донька і син. Андрійкові скоро тринадцять, Олечці — десять. Я щаслива з чоловіком, як і ти. І ніколи в мене не було нічого з твоїм Олегом. Він усе вигадав, щоб нас посварити.

Віра знову стиснула губи. Марічка сердилася. Навіщо вони знову копали минуле?

Їхня дружба почалася в п’ять років. Жили в одному будинку, познайомилися на дитячому майданчику. Спочатку посварилися через ляльку, але потім Марічка подала Вірі свою іграшку, і з того дня вони стали не розлучатися.

Разом у дитячий садок, разом у клас. Потім — інститут, де на другому курсі вони зустріли Олега. Він перевівся з іншого міста, і Віра відразу закохалася.

— Марічко! Я закохана! — тоді вигукнула вона. — Він такий чудовий!

Марічка раділа за подругу. Та одного дня Віра раптом змінилася.

— Ти гадаєш, у нас щось вийде? — запитала Марічка, а Віра стиснула губи.

— А ти вважаєш, що тільки у тебе все виходить із хлопцями?

Марічка не розуміла. Звідки ця злість? Потім вона зрозуміла: Віра ревнувала до Олега, який дружив з обома.

Перед Новим роком Олег зізнався їй у коханні.

— Ти ж зустрічаєшся з Вірою? — здивувалася Марічка.

Він усміхнувся:

— Ну, разів зо два переспали. Це ж не стосунки.

Марічку відвернуло. Вона виставила його за двері, а наступного дня до неї прибігла заплакана Віра.

— Як ти могла?! — кричала вона. — Ти влізла в наші стосунки! Він сказав, що ти сама йому призналася!

Марічка не розуміла.

— Віро, про що ти?

— Він сказав, що ти запропонувала себе! Я вагітна від нього, а він кинув мене через тебе!

— Це неправда!

Але Віра вдарила її й пішВони стояли біля танцювального залу, слухаючи сміх своїх донечок, і раптом відчули, як важке каміння з грудей поступово зникає, залишаючи після себе лише легку світлу ностальгію.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 1 =

Також цікаво:

З життя37 хвилин ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя41 хвилина ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя9 години ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя9 години ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя11 години ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...

З життя12 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“Of course, everyone remembers perfectly well” “I dont remember because it never happened!” Peter Redford said seriously, looking at her...

З життя13 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“I dont remember because it never happened!” said Redford, looking at her with his earnest, grandfatherly eyes. The conversation died...

З життя14 години ago

Shut Up!” He Snarled, Hurling the Suitcase to the Floor. “I’m Leaving You and This Dump You Call a Life.

“Shut it,” the husband snapped, tossing his suitcase onto the floor. “I’m leaving you and this dump you call a...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.