Все пішло не за планом

— Ну й як так вийшло…
— Як то «як»? Ти ж його дружина?

— Так, у прямому сенсі. Хоч би юридично — можу навіть штамп у паспорті показати. Свідоцтво про шлюб із собою не взяла, вибач, — промовила жінка, тримаючи одну руку на великому животі.

***

— Донечко, наступного тижня їду на заробітки, там зв’язок погано ловить, тож не загуби мене, — сказав Олексій Петрович.

— За кота не хвилюйся, прийду, погодую, лоток почищу, — буркнула Даринка, не відриваючи очей від телефону.

— Щодо кота… — завагався Олексій Петрович. — Тобі ж не варто постійно мотатися в інший район після роботи заради одного кота. Ось сусідка на сходах живе, я її добре знаю. Вона час від часу заходитиме до Мурчика.

— Ти якось дивно себе поводиш, тату, — усміхнулася Даринка. — Твоя сусідка виходить справжньою альтруїсткою. І кота погодує, і до магазину по молоко збігає, і з аптеки ліки принесе. Ну просто щастя ж таке!

— Так, щастя…

Олексію Петровичому раптом стало соромно, що знову бреше доньці. Брови на його обличчі зсунулися, і він намагався думати про щось інше, щоб не видати тривогу. *«Вона нічого не підозрює, просто жартує»*, — подумав він.

…Олексій Петрович із матір’ю Даринки розлучилися сім років тому. Розійшлися мирно, без скандалів. Просто зрозуміли, що кохання минуло. Поговоривши з донькою, одразу пішли подавати на розлучення з чистою совістю. Даринка спокійно прийняла рішення батьків, але за умови, що сімейні свята вони далі відзначатимуть разом. Усі були задоволені.

— Значить, я твоя сусідка? — лукаво посміхнулася Соломія.

— Ну… Інше в голову не прийшло… — сором’язливо опустив очі Олексій Петрович.

— Так, назвати мене своєю дружиною — це вже зовсім складно, так?

— Соломіє, не ображайся.

— Я доросла жінка, Лешу. Але доки ми будемо грати цей великий секрет?

— Не знаю… Ох, не знаю! А раптом вона не зрозуміє? Пам’ятаю, коли вона була маленькою, був період цих страхів — що хтось із батьків раптом піде. Часто питала, чи не покину ми її. І зараз відчуваю, ніби зраджую її.

— Слухай, я не втручаюся у ваші стосунки, але через два місяці у тебе буде вже дві доньки, і доведеться приймати рішення, як чоловікові. Розумієш? Я не змушую тебе вибирати, Боже борони, але як ти збираєшся ховати новонароджену дитину?

— Розберемося! — задумливо промовив Олексій Петрович, щиро не знаючи, як саме.

Олексій із Соломією познайомилися майже одразу після розлучення. Зустрілися — і він зрозумів: *вона*. Але зізнатися родині, що у нього хтось з’явився, не наважився. Побоявся, що донька відвернеться, а колишня дружина почне псувати їхні зустрічі з Даринкою.

Спершу хвилювався, що Соломія молодша за нього майже на десять років. Потім — що вони таємно одружилися. Потім — що вона завагітніла. А тепер наближався час пологів, і правда ось-ось випливе назовні, мов нарив. *«Ось настане слушна мить — тоді й розповім»*, — заспокоював себе Олексій.

Він ретельно приховував від Даринки, що живе із новою дружиною. Уникав зустрічей, приїжджаючи до доньки в гості або бачачись на нейтральній території. А Даринка, як і більшість молодих, постійно жартувала з батька про «загадкову сусідку».

Того ранку, коли батько повернувся із заробітків, Даринка вирішила зайти до нього без попередження. Але двері ніхто не відчинив. Телефон він теж не піднімав — ні після першого, ні після десятого дзвінка. Схвильована дівчина вийшла з під’їзду. Помилитися вона не могла: тато писав, що в аеропорту, летів кілька годин. Після прибуття теж повідомив: *«приземлився, їду додому, вечором подзвоню»*. Але вдома його не було. *«Він доросла людина, міг поїхати по справах»*, — спробувала втихомирити себе Даринка.

— Олексія до лікарні забрали, — незнайомий жіночий голос вивів її із задуми.

— Що? Коли? Куди? — заміталася на місці дівчина.

Голос лунав із вікна першого поверху. Бабуся, привідкривши кватирку, розповіла, що бачила, як Олексій повернувся додому із сумкою, напевне із поїздки. А через півгодини прибула швидка.

— Із розмов зрозуміла, що повезуть у кардіологію. Виглядав не зовсім погано, вийшов сам, на ногах. Дякувати Богу, не на ношах! Значить, не реанімація, — міркувала бабуся-сусідка. — А тебе відразу впізнала — ти ж його донька, часто тут таксі чекаєш і батькові у домофон дзвониш.

— Давно його забрали?

— Так уже годину, як.

Останніх слів Даринка вже не чула. Її затрусило, і вона не знала, де шукати батька, що з ним і в якому стані. *«Кардіологія — це ж серце? Але в нього немає проблем із серцем!»*

— Подзвони в швидку, можливо, скажуть, куди Олексія повезли, — пора— Подзвони в швидку, можливо, скажуть, куди Олексія повезли, — порадила бабуся, і тоді ж Даринка зрозуміла, що найбільше зараз боїться не того, що батько хворий, а того, що він знову намагається втекти від правди.