Connect with us

З життя

Три листи без адресата

Published

on

Три листи без зворотної адреси

Тихо було, ані вітерка, ані шелесту листя, ані співу птахів — наче сама природа завмерла у вічному спокої. Люди теж стояли мовчки біля відкритої труни та зіяючої поруч могили. Олеся тримала батька під руку. Він стояв збентежений, згорблений, пильно дивлячись на маму.

Трохи осторонь стояли їхні родинні друзі — Марта та її чоловік Василь. Олеся знала їх із дитинства і завжди звала просто так. Марта час від часу підносила хусточку до очей, а Василь дивився крізь труну кудись у далечінь. Навпроти Олесі з батьком стояли троє маминих колег із червоними носами й опухлими від сліз очима. Ще якісь люди, яких Олеся ніколи не бачила. Але якщо прийшли — значить, знали маму.

Ніхто вже не підходив, не прощався, не висловлював співчуття. Усе вже було зроблено в морзі — і відспівано, і попрощано. Тепер усі просто чекали кінця церемонії.

Олеся побачила двох могильників. Один, мабуть, старший, немов чекав лише її погляду: «Час?» Вона ледве помітно кивнула. Час. Вони оживилися, взяли кришку, прислонену до дерева, і підійшли до труни.

— Усі попрощалися? Закриваємо, — сказав старший.
Але раптом пролунав тихий, але наполегливий чоловічий голос:

— Зачекайте!

Усі разом повернули голови в той бік. Високий чоловік у довгому чорному пальті та капелюсі з полями підійшов до труни. Робітники стояли поруч із кришкою. Незнайомець поклав дві білі троянди й накрив долонею мамині руки, складені на грудях, ніби хотів їх зігріти. Так він простояв кілька хвилин, а всі інші спостерігали за ним, гадаючи, хто це. Один із робітників покашляв, натякаючи. Чоловік відійшов, і труну закрили, закрутили гвинти, опустили в могилу. Олеся перша кинула жменю землі.

Поки робітники засипали могилу, вона шукала очима того чоловіка, але його вже не було. Коли на свіжому насипу поставили хрест із табличкою та вінки, люди почали розходитися. Олеся з батьком ще трохи постояли біля могили наодинці.

— Тату, підемо, — сказала вона, і він покірно дав себе повести.

Дорогою Олеся все думала, хто б це міг бути. Прийшов непомітно — так само й зник. Він стояв, схиливши голову, капелюх закривав обличчя. Вона розгледіла лише чисто виголений підборіддя й окуляри.

Поминки влаштували в кафе недалеко від дому. Олесі їжа не йшла в горло. Вона страшенно втомилася й мріяла лише про те, щоб усе скінчилося. Нарешті гості розійшлися. Вони з батьком пішли останні. Олеся, як і раніше, тримала батька під руку, а в іншій руці стискала мамин портрет у рамці — такий самий, як на могилі.

— Як ти? — запитала вона.

Батько лише кивнув.

— Тату, а хто той чоловік, що підійшов до мами на кладовищі?

— Звідки мені знати.

У його голосі пролунало роздратування. Мовчки вони дійшли додому. У хаті пахло ліками й хворобою, хоча Олеся залишила всі вікна відчиненими.

Батько відразу ліг на диван і заплющив очі. Олеся накрила його ковдрою, сіла поруч.

Глянула на двері у кімнату, де лежала мама. «Відмучилася», —

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять − сім =

Також цікаво:

ES2 години ago

Tres años sin memoria y mi pasado me encontró en la playa

El ventilador seguía girando, pero de repente el aire dejó de moverse para mí. —¿Un bebé? —Tiene dos años y...

BG5 години ago

Загубеният син

Двадесет години. Толкова години броях дните, откакто детето ми изчезна от двора на баба си в Пловдив. Двадесет години, значи....

ES5 години ago

**Trece años y una foto borrosa**

Mi nombre es Julián Ramírez. Tengo trece años. Trabajo desde los once en el taller de mi tío Chava, en...

BG6 години ago

Не го написах, за да ме харесат

Нощната смяна в Трето районно в Пловдив е като да чакаш влак, който винаги закъснява. Седнал съм на дежурство, пред...

BG7 години ago

Миражът в снега

Седях в ресторанта на хотела в Боровец, когато тя влезе. Не че я познавах. Просто беше трудно да не я...

PT7 години ago

A metade que ficou na lata

A dona Irací estava debaixo do sol de Salvador, escolhendo tomate na barraca da Dona Zefa, quando o neto puxou...

BG7 години ago

Грамотата от 1978-ма

# Грамотата от 1978-ма Четиридесет и осем години стоях зад този клавирен инструмент. Не искам да кажа пиано — то...

EN8 години ago

She Called the Cops on Me Over Grandpa’s Drill

The day my sister called the police on me, my mother's voice on the phone was a wreck. Not crying...