Моя рідна душа

Моя крихітка
Оксана обожувала свого сина, дуже ним пишалася. Іноді дивувалася, що цей гарний двадцятичотирирічний чоловік — її власна дитина. Як швидко пролетіли роки! Здавалося, щойно він був маленьким, а тепер уже дорослий, має дівчину, може, скоро одружиться, заведе свою родину… Вона думала, що готова до цього, прийме будь-який його вибір — аби син був щасливий.

І як же він схожий на неї…

***

Вона вийшла заміж ще в університеті — за коханням. Мама відмовляла.

— Куди поспішаєш? На стипендію жити збираєшся? Невже рік не можеш почекати? Закінчила б навчання спершу. А якщо діти? Оксанко, опам’ятайся, кохання від тебе не втече. Та й твій Юрко — ще той скарб…

Оксана не слухала і дратувалася на маму. Як можна не розуміти, що без коханого жити неможливо! Звичайно, вона наполігла на своєму, одружилася. Знайома мами з роботи запропонувала молодим маленьку квартиру, яка дісталася їй від покійної бабусі. Грошей не брала — лиш комуналку платили. Які в студентів гроші?

Квартира, звісно, стара, без ремонту років із тридцять. Та зате майже даром. Оксана вважала це удачею. Вона вимила кімнати, повісила чисті занавіски, що дала мама, накрила потертий диван своєю ковдрою. Жити можна.

Та розчарування у шлюбі й у чоловікові прийшло надто швидко. І як же важко було зізнатися, що мама, як завжди, виявилася правою. Вже через три місяці Оксана дивувалася: як вона могла так помилитися в Юрку? Хіба була сліпою?

Гроші у нього не затримувалися. Відразу купував собі якусь одіж або нові кеди. Тусувався з друзями до пізньої ночі, а вранці не міг прокинутися на пари. Його зовсім не хвилювало, що вони з дружиною їстимуть? На що вона купить продукти?

Оксана терпіла, не скаржилася мамі. Але та й так усе відчувала та бачила. Допомагала грошима, приносила їжу.

Останнім часом Юрко все частіше запрошував до себе друзів. Адже у нього тепер власна квартира! Вічно голодні студенти спустошували холодильник, з’їдали все, що приносила мама.

Якось Юрко прокинувся вранці, відчинив холодильник і здивувався:

— А де все?

— Твої друзі вчора з’їли, не пам’ятаєш? — гірко усміхнулася Оксана.

— І вареники теж? — уточнив він.

Навряд би їх під горілку з’їли.

— І котлети, і вареники, і макарони, навіть кетчуп і лимон. Всі.

Чоловік закрив холодильник. Поснідав чаєм із засохлою шматочком хліба, що завалявся у хлібниці.

Оксана не витримала і вилила йому все, що думала. Якщо йому байдуже на неї, свою дружину, яка щоразу миє купи посуду й підлогу, то хай би поважав хоча б маму. Вона купує їм продукти, носить готову їжу, а він годує нею друзів. Хоч один із них дав грошей? Приніс хоча б паляницю?

Юрко просив вибачення, обіцяв, що більше так не буде. Але проходив тиждень, наставала п’ятниця — і друзі знову з’являлися, спустошуючи холодильник, як налетіла сарана.

— Годі, не можу більше, — сказала Оксана, усвідомлюючи, що ставить крапку у своєму шлюбі.

Друзі більше не приходили. Та тепер і Юрко десь пропадав разом із ними. Останнім часом все частіше не ночував вдома. Після чергової сварки, почувши, що вона «нудьгуча і задовбала наріканнями», Оксана зібрала речі і повернулася до мами.

— Як так? Куди поділося кохання? — ридала вона на плечі у мами.

— Просто ви поспішили. Твій Юрко ще не нагулявся, — казала мати, гладячи її по голові.

Повернувшись, Оксана дізналася, що вагітна. У сварках і переживаннях вона забувала пити таблетки. Мама переконувала зробити аборт, поки термін маленький. Казала, що виховувати дитину самій — важко.

Але Оксана знову не послухала. Чоловікові не сказала. Розлучилися швидко. Сина Андрійка вона народила вже після закінчення університету. Піддавшись маминим умовлянням, зробила тест на батьківство — щоб Юрко не заперечував, і подала на аліменти. Він не відмовився, платив, хоча сина ніколи не бачив і не цікавився ним.

А Оксана души не чаяла у синові, любила його всією душею, віддавала йому всю свою нероздану ласку. Про інших чоловіків навіть слухати не хотіла. Якщо рідний батько не захотів знати сина, то чи полюбить його чужий? Мама допомагала, але вони все частіше сварилися через небажання Оксани влаштувати свою долю.

Несподівано пощастило з квартирою. Перед смертю мати Юрка записала її на Оксану та онука. Можливо, сумління мучило її за сина. Оксана хотіла відмовитися, але Юрко сам наполіг, щоб вона переїхала туди з сином. Сказав, що все одно їде, а коли повернеться — не знає.

Вона переїхала від мами — і сваритися перестали.

Оксана ще зовсім молода, а в неї вже дорослий син, закінчив університет, працює. Сучасна молодь рано починає самостійне життя, але АндрАндрійко не поспішав переїжджати, бо знав, що мамі буде сумно без нього, і хотів дарувати їй тепло та підтримку стільки, скільки знадобиться.