У всьому винен дощ

У всьому винний дощ
Другої половини дня небо затягнуло хмарами, а до вечора почав моросити дощ. Весною вулиці виглядають непривабливими, особливо в таку дощову погоду.

Михайло їхав машиною містом уже більше години, намагаючись скоротати час до свого від’їзду. До вечора машин на дорогах значно додалося, доводилося постійно стояти в заторах та на світлофорах. Час плинув повільно, але повертатися додому не хотілося, а на вокзал їхати ще рано.

Він зупинив автомобіль біля тротуару і вимкнув двірники. Дрібні краплі дощу прозорими цятками вкрили лобове скло, спотворюючи світ за ним.

Цілий тиждень він приходив до тями після того, як пішла Ярина. І зараз ще не відпускало. Якби залишився вдома, знову напився б, як робив усі ці дні. Без вина заснути не виходило.

Вони прожили з Яриною разом майже рік, а до того два місяці зустрічалися. Спочатку все було добре, навіть дуже. Він уже почав будувати плани, що влітку поїдуть на південь, і там, біля моря, зробить Ярині пропозицію, незважаючи на те, що вони останнім часом часто сварилися. Ярина чіплялася до нього з будь-якого приводу, завжди чимось злилася, висувала претензії.

Перед самим її відходом вони посварилися через його подарунок на 8 Березня. Букет голландських тюльпанів і сумочка, яку вона давно хотіла, здалися їй дріб’язковим подарунком.

— Ти ж сама хотіла цю сумочку, — обурився Михайло. — І вона далеко не дешева, між іншим.

— Я знала, що ти її подаруєш. Думала, ще щось додаси, зробиш сюрприз. Подарунок має бути несподіваним, приємним.

— Ну вибач, треба було натякнути, що хочеш ще щось, — похмуро сказав Михайло.

— А сам не міг здогадатися?

І Ярину знову понесло. Вона говорила, що він не вміє догодити дівчині, мало заробляє. Олег подарував Софійці шубу, а Наталкиній дівчині купили кільце з діамантом.

— Олег твій махінації крутить, нечесним шляхом заробляє, ходить по лезу.

— Ну і що? Зате в неї то нова шуба, то їдуть відпочивати на європейські курорти. А ти такий принциповий, ось і сидимо бідні.

— Не перебільшуй, ми не бідні. Я хотів подарувати кільце, але пізніше. Навіщо тобі шуба весною? До того ж він непогано заощадив, купивши її на розпродажі.

— Ти прикидаєшся, чи дійсно не розумієш? — Голос Ярини дзвенів, як скло на вітрі.

Усі ці сварки мали причину, Михайло навіть здогадувався, яку саме, але не хотів вірити. Раніше вони теж сварилися, але вночі мирилися. А от тієї ночі Ярина відвернулася від нього, ляснула його по руці, коли він хотів обійняти її.

Вранці вона не розмовляла з ним. Він телефонував їй протягом дня, але вона не брала трубку, а потім зовсім вимкнула телефон. Михайло ледь дочекався вечора. По дорозі додому купив букет квітів, але, зайшовши в квартиру, знайшов лише записку.

Ярина писала, що їй усе набридло, що вона втомилася і йде до того, хто готовий увесь світ покласти до її ніг. З шаф зникли Яринині речі та валіза, з якою вони їздили у відпустку.

Михайло метушився по квартирі, кидаючи все, що під руку потрапляло, особливо дрібниці, які Ярина забула чи свідомо не взяла з собою у нове багате життя. Потім узяв пакет, зібрав у нього всі Яринині речі. Туди ж полетіли її зубна щітка, баночка крему та халат, заІ тепер, коли краплі дощу знову вдарили об вікно, Михайло дивився на Аленині зелені очі та усміхався, бо знав — нарешті знайшов те, чого так довго шукав.