Connect with us

З життя

Зведена сестра

Published

on

Ось адаптована історія у відповідності до українського культурного контексту:

Віка після роботи заїхала до торгового центру. У головного бухгалтера через кілька днів ювілей. Відділ доручив їй вибрати подарунок. Вона щось придивляла, сфоткала на телефон. Завтра покаже колегам — що виберуть, те й куплять. Почала спускатися ескалатором на перший поверх. Хотілося швидше вийти на вулицю від цієї метушні й натовпу.

— Віка?! — раптом гукнув жіночий голос.

Вона повернула голову вліво, вдивляючись у обличчя людей, які їхали вгору. Але всі були чужі.

— Віка! — почулася знову.

Вона озирнулась і побачила дівчину з яскраво-рудим волоссям. Та намагалася спускатися вниз по ескалатору, що рухався вгору.

— Зачекай мене внизу, не йди! — крикнула дівчина.

Віка зійшла і стала чекати. Той яскраво-рудий відтінок на мить зник нагорі, а потім швидко наближався. Дівчина бігла вниз по східцях, зачіпаючи людей.

— Марусю! — здивовано вигукнула Віка, впізнавши у рудоволосій дівчині свою зведену сестру.

— Це я. Не чекала? А я ходила містом і все виглядала тебе. Так і знала, що колись зустрінемося. На першому поверсі є кафе, давай посидимо.

— Ти давно приїхала?

— Вже два тижні. Я так рада, що тебе побачила! — щиро сказала Маруся.

Вони обрали кафе й сіли за столик. Віка розглядала сестру: яскраво-руді коси, туш на віях, що стояли, як ялинкові голки, тонкі губи з помадою під колір волосся. Обличчя — ніби з мультика, кумедне й дуже молоде.

Маруся була молодшою всього на чотири роки, їй мав би бути двадцять з хвостиком, а виглядала на підлітка через свою худобу й одяг. Коротка спідниця в складку, тілесні колготки, чорні гольфи та білі кросівки. Джинсова куртка розстібнута, під нею — коротенький рожевий топ. Не як на двадцять років, а на п’ятнадцять.

Віка помітила, що на них озираються.

— Ти чудово виглядаєш, — сказала Маруся.

Саме тоді підійшла офіціантка, поклавши меню. Маруся одразу втупилася в нього очима. Замовила піцу, торт і каву. Віка обмежилася лише кавою.

— Так хочеться їсти, що голова крутиться. Тобі пощастило — можна їсти все, а мені доводиться сидіти на дієтах, — зітхнула Маруся.

— Серйозно? — Віка скептично підняла брову. Вона завжди пам’ятала Марусю худорлявою.

— Ти ж не бачила моєї мами. Там пудів сто, не менше. Тому й твій батько від неї втік. А в тебе гарна спадковість… До речі, тут пиво є?

— Спитай, але я не буду — за кермом, — відповіла Віка.

— У тебе ж машина? Ого! Слухай, а у вас на роботі є вакансії? Я приїхала, а роботу ще не знайшла.

— А на що жила ці два тижні?

— Папу пограбувала, — захихотіла Маруся. — Все одно проп’є. Після того, як ти втекла, він загуляв, звільнили з роботи. Потім привів якусь кухарку, вона їжу з їдальні тягала. Ну, тут вже відірвався на всі сто.

Віка слухала й не вірила своїм вухам. Хоча чого дивуватися? Батько Марусі їй завжди не подобався. Але коли мама привела його додому, то сказала, що Віка просто ревнує. Разом із ним прийшла й Маруся. Тоді Віка перейшла до одинадцятого класу, збиралася до інституту.

Вони з Марусею не зійшлися з перших днів. Зведена сестра брала речі Віки без запиту, бруднила. Мама заступалася: «У тебе багато всього, не жадій, а Маруся росла без матері». Віка розуміла, що мама просто уникала скандалів, але все одно ображалася. А зимою мамі поставили страшний діагноз. За чотири місяці її не стало.

Так званий вітчим сподівався, що Віка піде працювати, але вона втекла до обласного центру. Ще за життя мами почала відкладати гроші з тих, що давали на їжу чи кіно. Вступила до інституту, жила в гуртожитку, а по вечорах працювала у фастфуді.

Після інституту влаштувалася менеджером, стала заробляти. Відмовляла собі в усьому й за рік купила квартиру в іпотеку. З Денисом вони почали зустрічатися відразу, як Віка влаштувалася на роботу. Півроку тому він допоміг їй купити вживану іномарку.

— А в тебе яка освіта? — спитала Віка, повертаючись до розмови.

— Ой, Вік, ну де я й освіта? Ледве школу закінчила, працювала в кіоску. А останнім часом у батька зовсім поїхала дах через пиятику. Знайшов собі таку саму, тепер п’ють удвох. Не могла я там більше сидіти. І перспектив нуль.

Віка усміхнулася. Ну так. У продавчині кіоску справді майбутнього немає.

— На яку посаду претендуєш?

— Я б гарною секретаркою була. А директор у вас молодий?

— Не дуже, і одружений, і секретарка вже є.

— Шкода. Тільки прибиральницею не піду, одразу кажу.

— Якщо гроші потрібні, то яка різниця, кладеш папери чи миєш підлогу? Але я поцікавлюся, — пообіцяла Віка.

ДопомагаВіка глянула на годинник, зітхнула і мовчки випила останній ковток кави, розуміючи, що ця зустріч ніколи не дарувала б їй спокою, але тепер вона точно знала — її шлях і Марусин розійшлися назавжди.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 + 13 =

Також цікаво:

З життя5 хвилин ago

Everyone assumed she was just another homeless child come in search of a meal—until she opened her hand, and London’s wealthiest gentleman was left utterly speechless.

They assumed she was just another waif off the streets, sneaking in for scrapsuntil she unclenched her fist, and the...

З життя3 години ago

The Little Boy Rushed Over to a Homeless Child… Then His Mother Noticed the Bracelet

The Little Boy Ran to a Homeless Child Then His Mother Saw the Bracelet The London pavement thrummed beneath hurried...

З життя4 години ago

Maya’s adolescence was a grueling journey through rural poverty, moving from one cramped trailer park to another

Maya’s adolescence was a grueling journey through rural poverty, moving from one cramped trailer park to another. The world constantly...

З життя4 години ago

Harper’s childhood was a chaotic blur of temporary shelters and indifferent social workers

Harper’s childhood was a chaotic blur of temporary shelters and indifferent social workers. In a city obsessed with superficial wealth,...

З життя4 години ago

Growing up in the foster care system meant Ruby never really had a place to call home

Growing up in the foster care system meant Ruby never really had a place to call home. She was bounced...

З життя4 години ago

Growing up in the overcrowded, underfunded wards of the city’s care system meant Nora had to fight for every inch of her future

Growing up in the overcrowded, underfunded wards of the city’s care system meant Nora had to fight for every inch...

З життя4 години ago

Chloe’s childhood was a grueling marathon through the foster care system, navigating a world that constantly reminded her how disposable she was

Chloe’s childhood was a grueling marathon through the foster care system, navigating a world that constantly reminded her how disposable...

З життя4 години ago

Growing up in the turbulent foster care system of New York meant Lily was constantly moving, packing her life into cardboard boxes every few months

Growing up in the turbulent foster care system of New York meant Lily was constantly moving, packing her life into...