Розлучення? Я залишуся з татом!

Марія давно відчувала, що їхній шлюб із Дмитром дає тріщину. Вогонь кохання згас, залишившись лише звичкою. Розмови зводилися до побутових питань, а в повітрі стояла напруга, немов перед бурею.

Вона намагалася не помічати очевидне, вірила, що все налагодиться. Але кожен розбрат тільки підтверджувай: вони вже чужі. А що далі? У них ж донька — Оксана. Про неї треба думати.

Марія готувала, прибирала, стежила, щоб донька вчасно поверталася зі школи, робила уроки. Оксана в останній час замкнулася, мала свої таємниці. Що ж, дівчина дорослішає. А Дмитро? Він приносив зарплату. І це все.

Телефон став його другим «я» — він зависав у ньому, наче підліток.

Одного разу Марія захворіла. Температура, біль у тілі, млость. Вона попросила чоловіка приготувати вечерю. Оксана, як завжди, десь гуляла.

— Та годі, обійдемося чаєм і бутербродами, — відповів Дмитро.

Їй було погано навіть сперечатися. Два дні вона лежала, немов у тумані. А коли вилізла на кухню — побачила гору брудної посуду, повне сміттєве відро, холодильник пустий. Почала прибирати, готувати… До вечора впала без сил.

Після вечері раковина знову була завалена. Марію затряс від злості.

— Годі. Я не твоя покоївка. Працюю на рівні з тобою, а потім ще й домашнє роби. Ти міг би хоча б за собою помити!

— Та все одно тими ж митимеш, — спокійно відповів Дмитро.

— Винеси сміття вранці.

— Добре.

— Не «добре», а винеси! — скрикнула вона. — Ти мене взагалі чуєш?! Відірвись від телефону!

— Що? Я й так усе роблю.

— Що саме?!

— Ну й розвела… Ти ж жінка, твоя робота — дім. Я гроші приношу. Ще й посуд мити? У нас дві баби, а я повинен руками шкрябати?

— Ти свою доньку «бабою» називаєш?! — обурилася Марія.

— До речі, а де вона? Твоє виховання — дозволяєш бігати хто зна де…

— Не в цьому справа! Тобі байдуже на мене!

— Усе! Набридло… — Він вийшов, хлопнувши дверима.

На столі засвітився його телефон. Вона встигла побачити ім’я: «Аделіна».

Ось і причина всіх проблем.

— Адіночка… Це Аделіна? Адіна? — спитала Марія, коли він повернувся.

— Ти лізла в мій телефон?! — зірвався він.

— Він під паролем. Що приховуєш?

— А якщо так? — викликаюче дивився їй у вічі. — Так, у мене є інша. Давай розійдемося цивілізовано.

— Як саме? — голос задрожав.

— Починається… — він скривився. — Якщо хочеш грати жертву — живи, як жила.

Її світ розвалився.

— Збирай речі й іди.

— Куди?!

— Квартира моя. Батьки подарували. Розділяти не збираюся.

— А ми з Оксаною куди? Ти жартуєш?

— Ні. Їдь до матері.

— Я нікуди не піду, — раптом почувся голос доньки.

— Підслуховувала?

— Ви так орете, що, мабуть, весь під’їзд чує. Ви розлучаєтесь? Я залишуся з татом.

— Ось, — Дмитро показав на доньку. — Хто тут «поганий»?

— Ти не можеш залишитися з ним! У нього ж… — Марія— Він буде жити не сам, — прошепотіла Марія, але Оксана вже повернулася до своєї кімнати, зачинивши двері перед носом у матері.