Сила почуттів

Олег довго сидів, дивлячись на телефон. Він і так затягував. Нарешті, глибоко вдихнувши, натиснув кнопку дзвінка. Пролунав один гудок, другий… “Ні, не можу”, — лаючи себе за боягузтво, Олег хотів завершити виклик, але раптом у трубці пролунав голос Миколи:

— Привіт, чортяко! Куди подівся?

— Привіт. Так, справи…

— Усе гаразд? Допотрібна? — одразу відреагував друг.

— Ні, усе добре. У вас як?

— У нас теж добре. Тільки Оксанка хвилює. Закохалась, уявляєш? То плаче, то танцює. То вдома не вигониш, то до ночі десь бродить. І головне — мовчить, як під час підпілля. А ти так і не одружився?

Олег ковтнув, ніби перед стрибком у воду з десятиметрового трампліна. Ось він, той слизький момент.

— Ні, але збираюсь, — сказав раптом стислим голосом.

— Невже знайшлась та, що зламала серце вічного холостяка? Давно пора, друже. На весілля не забудь запросити, образишся — не пробачу.

— Обов’язково. Без вас ніяк.

— До нас не плануєш?

Олег чекав цього питання. Все, назад шляху нема.

— Та я, власне, вже тут, приїхав.

— Як? То чого мовчиш, чортяко? В готелі зупинився? Мар’янка образиться. Коли до нас?

— Гей, повільніше, — засміявся Олег. — Зайду якось.

Він приїхав напівроку тому. Але другові не обов’язково це знати. Купував квартиру, облаштовував, з роботою вирішував, та й батько хворів. А головне — через Оксану раніше не з’являвся.

— Ніяких “якось”. Чуєш? Знаю я тебе. Давай зараз же до нас, — запалився Микола.

— Сьогодні вже пізно. Завтра, — пообіцяв Олег.

— Дивись, завтра чекаємо. Піду Мар’янку порадію.

Ось так, перший крок зроблено. Якби знав друг, якого кабана він їм із Мар’янкою підклав, не радів би так. Оксана може пишатися ним. А він поводиться як боязкий хлопчисько, що боїться знайомитись із батьками дівчини. “А Оксана молодець, не розкрилася. Це ж треба — я її на руках немовлям тримав, а тепер одружуватись збираюсь.”

Але все по порядку…

***

Вони дружили з першого курсу — Микола, Олег і Мар’янка. Обидва закохалися в гарну й розумну дівчину. Вона подобалась багатьом, але ніхто не витримував конкуренції з Миколою й Олегом. Через неї й вони сварились — ніхто не хотів поступатись. Якщо Мар’янка й здогадувалась про бурю в їхніх серцях, то робила вигляд, що нічого не помічає, ставилась до обох однаково й, треба віддати їй належне, не грала на почуттях.

Хлопці шаленіли, ледь не дійшло до бійки. Потім домовились: якщо вона обере когось із них чи зовсім іншого, не заважатимуть. Та все одно кожен силкувався привернути її увагу. Але Мар’янка нікого не виділяла. Хлопцям залишалось лиш чекати.

Наприкінці третього курсу вона раптом почала проявляти інтерес до Олега. Він роздувався від гордості. А Микола шаленів від розпачу та кохання, але угода — є угода. ВіддалиІ коли Оксана притиснула до грудей їхнього первістка — такого ж гарного, як вона сама колись, — Олег усміхнувся, адже тепер вони всі нарешті були щасливі.