Connect with us

З життя

Святковий подарунок

Published

on

**Новорічний сюрприз**

Оля поспішала додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Ще б пак — у її сумці лежали два авіаквитки в Крим. На півдні їх чекав заброньований номер у готелі. Вони так довго мріяли зустріти Новий рік біля моря, у теплі й без клопіт. Не стояти біля плити, відпочивати, плавати в басейні. Відчути себе в казці.

Але весь час щось заважало. То грошей не вистачало — збирали на перший внесок за квартиру. То просто в метушні забували замовити квитки заздалегідь…

Тепер у них була своя оселя. Залишилося доплатити зовсім трохи. Час подумати про дитину. І якщо не зараз, то з малюком вони ще довго не зможуть здійснити мрію. Ось Оля й вирішила зробити подарунок Іванові на свята.

Звісно, свекруха одразу вломить лекцію, що Оля витрачає гроші на дурниці. Що взимку біля моря робити нема чого. А як же вони з батьком? Чому з ними не порадилася? Почнуться образи, претензії. Свекруха і так не надто її любила, а тепер навіть страшно уявити, що почнеться. Ну нічого, не вб’є ж вона Олю. Якось переживуть. Зате який вона влаштує Іванові сюрприз! Яке свято!

А якби вона порадилася, свекруха б одразу влаштувала скандал — і жодного сюрпризу б не вийшло. Та й навряд чи вони б поїхали. Що чоловікові сюрприз може не сподобатися, або в нього раптом знайдуться інші плани, Олі навіть не спадало на думку. Іван завжди казав, що не розуміє, навіщо всю ніч об’їдатися салатами перед телевізором. Він любив компанії й веселощі.

Конверт із квитками лежав у шухляді її робочого стола. Сьогодні вона вирішила забрати його додому й подарувати чоловікові. Літати до мрії їм було вже через два дні.

Повернувшись, Оля поклала конверт під ялинку так, щоб Іван одразу його помітив. Переодягнулася й почала готувати вечерю, прислухаючись, чи не відчиняться двері. Кожні п’ять хвилин дивилася на годинник.

О восьмій година вечора вже почала хвилюватися. На плиті давно прохолола сковорода, а Івана все не було. Настрій стрімко падав. Вона дзвонила йому кілька разів, але телефон чомусь був вимкнений. Оля метушилася по квартирі, підбігала до вікна, дивилася, чи не заїде до двору машина чоловіка. В голову лізли тривожні думки, одна страшніша за іншу. Вона знову і знову набирала його номер, але автоматичний голос повідомляв, що абонент недоступний.

Оля намагалася вгамувати себе, переконувала, що Іван просто загубився з друзями. Але чому вимкнув телефон? Чому не попередив?

Вона навіть кілька разів виглядала у двері. Одного разу її батько добре напився з товаришами. Ті привели його додому, але знаючи мамин характер, не наважилися показуватися. Посадили його біля дверей, прислонили до стіни й пішли. Добре, що сусід пізно повертався й побачив сплячого батька на сходовому майданчику.

Нікого біля дверей не було, на сходах не чулося кроків. Про квитки й свій сюрприз Оля вже й забула — лише б із Іваном нічого не трапилося.

Спати вона й не думала. Сіла на диван, підібгавши ноги, і готова була чекати всю ніч. Гучний дзвінок телефону пролунав у тиші, ніби постріл. Оля здригнулася, схопила мобільний і навіть встала з дивана.

— Ваню, де ти? Що сталося? — скрикнула вона в трубку.

— Нічого не сталося, — відповів чужій жіночий голос, ніби з повним ротом меду. Оля відняла телефон від вуха, подивилася на екран — дзвонили з номера Івана. — Твій Івасько спить. Як мала дитина, — промовив той самий солодкий голос.

— Де спить? Чому? Хто це? — запитала Оля, вже знаючи, яку відповідь почує.

Коли вона розповіла подрузі про свій новорічний сюрприз, та лише посміхнулася й розказала історію зі своєю сестрою. Та подарувала чоловікові абонемент у басейн із сауною на двох. Сходили кілька разів. Потім чоловік застудився, далі навалилася робота — і стало не до басейну.

Сестра вирішила сходити сама. Прийшла, перерила всю сумку, але картки не знайшла. Дівчина на ресепшені сказала, що півгодини тому карту було використано. Тут сестрі все стало зрозуміло. За півгодини вона побачила свого чоловіка, який виходив із роздягальні під руку з іншою. Ось так і виявилася його зрада. Тоді подруга сказала, що нічого не має проти сюрпризів, але з ними треба обережніше.

Усе це за мить прокотилося в Олиній голові. Вона отямилася від голосу в трубці.

— Іван спить у мене вдома. Живий і здоровий, не хвилюйся. Здогадуєшся, хто я? Він мене кохає. Не чекай його. Ми вже півроку разом. Жалів тебе, тому не говорив. Я вирішила йому допомогти. — У трубці пролунали короткі гудки.

Оля безсило опустилася на диван, тримаючи телефон у руці. Екран погас — так само, як і її життя, надії, радісне очікування Нового року й поїздки на південь. Згасли всі почуття, крім образу й нестерпного болю.

Скільки таких історій вона чула, читала в інтернеті!Вона взяла телефон, набрала Андрія й просто сказала: “Забирай мене, я готова почати все спочатку.”

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять − дванадцять =

Також цікаво:

З життя44 хвилини ago

Талант, що вражає

Артистка Марія зайшла у вагон метро й опустилась на сидіння. Навіщо вона вдягла черевики на підборах? Та тому, що в...

З життя2 години ago

Житло, що зберігає таємниці родини

Квартира, або Історія однієї родини Оля поволі йшла зі школи, думаючи, як зробити так, щоб мати не дізналася про двійку....

З життя3 години ago

Забіжи, коли буде час

– Алло, Оленко? – почувся знайомий голос. Від несподіваного хвилювання, яке стиснуло горло, вона не могла вимовити й слова. Якби...

З життя4 години ago

Не лякайся, я ненадовго. Житиму тиждень, поки знайду дах над головою. Сподіваюся, не вигонишь.

— Не бойся, надовго не затримаюсь. Поживу тиждень-другий, поки з житлом не вирішусь. Не виженеш, сподіваюся, — промовила сестра. Ганна...

З життя5 години ago

Втілення надії в світі самоти

**Щоденник** Прокинулася я пізно. Перша думка — проспала. Дочка з онуком скоро схочуться, а я ще не приготувала сніданок. А...

З життя5 години ago

Не відпущу. Тобі бути зі мною!

**Щоденник Олега Петровича** — Можна? — У привідкриті двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом закінчено. Тільки за записом. Обличчя дівчини...

З життя6 години ago

Ключі від моєї свободи: прощавай, мама…

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Соломія познайомилася з Тарасом...

З життя6 години ago

Остання жертва

**Березень, 12, 2024** «Мамо, треба поговорити.» «Отаке невтішне початку…» – Іванна тривожно глянула на сина. Хлопець завжди був слухняним, розумним,...