Connect with us

З життя

Весілля старшого брата

Published

on

Свадьба старшого брата

Смужка неба над обрієм уже палахкотіла рожевим, скоро повстане сонце. У купе всі спали, тільки Родіону не спалося — тільки він спостерігав за народженням нового дня. Лежав на верхній полиці й дивився у вікно. Все частіше миготіли села, станції з порожніми перонами. Невже скоро він буде вдома?

Відчинені двері від’їхали вбік, у купе заглянула провідниця.

— Через півгодини ваша станція. Стоянка дві хвилини, — сказала вона й зачинила двері.

Родіон чув, як вона будила когось у сусідньому купе. Він знову повернувся до вікна, але чарівність світанку вже розлетілася. Він сів, потім легко стрибнув униз. Чоловік на нижній полиці зітхнув і відвернувся до стінки.

Родіон узяв рушник і вийшов у коридор. У більшості купе двері були відчинені — спекотно. Десь інші пасажири також прокидалися.

Туалет був зайнятий. Він відвернувся до вікна. Чотири роки його не було вдома. Його не чекають, бо не знають, що він їде. Вирішив зробити сюрприз, а тепер думав — надарма. Сам знервувався, не спав увесь шлях. А що буде з мамою, коли побачить його на порозі?

Після смерті батька у неї часто підскакував тиск. Від радості, як і від горя, серце може дати збій. Треба було хоча б Мишці подзвонити, попередити. Той би маму підготував.

Родіон повернувся в купе, одягнувся, взяв рюкзак. Коло дверей озирнувся — чи не забув чого. Став біля вікна у проході, чекаючи своєї станції.

Михайло. Мати завжди називала його тільки так. Після смерті батька він зайняв його місце в сім’ї. Звикла раніше до всього радитися з чоловіком, тепер мати так само йшла за порадою до старшого сина. Пишалася розумним і серйозним первістком.

А Родіон завжди був Родькою — молодшим, бешкетником, жартівником. Йому здавалося, що мати любить Михайла більше. А от батько — більше любив Родьку.

— У кого ти такий? — дивувалася мати, коли бачила в його щоденнику зауваження за поведінку.

— Хтось у сім’ї має бути дурником. Як у казці. Не бійся, прийде час — і ти мною пишатимешся, — хвалився Родька.

Мати зітхала.

Михайло закінчив школу із золотою медаллю, вступив без проблем на економічний факультет. Вчився відмінно, мати пишалася ним і ставила брата Родьці за приклад. А той любив грати у футбол, ходити в кіно, читати книжки про піратів і фантастику, мріяв стати мандрівником.

Родьку бентежило й дратувало мамине захоплення старшим братом. Коли вона хвалила Михайла, наводила його як зразок, йому кортіло зробити все навпаки, щоб досадити. Він такий, який є, і не збирається наслідувати брата, хоча й визнавав його розум.

Коли Михайло закінчив університет, Родька отримав атестат. Вони й зовні були різними. Михайло схожий на матір — світловолосий, блакитноокий, з пухкими губами. А в Родьки волосся темне, неслухняне, завжди стирчало у різні боки. Очі жовтуваті, як у кота. У дитинстві мати кликала його кошеням. А як називала Михайла? Родіон не міг пригадати. Мабуть, і тоді — Михайлом.

Звичайно, він мав вступати до університету, як старший брат. Родька збрехав — не подав документи, а потім сказав, що не вистачило балів.

— Хоча б до технікуму вступив, а то ж в армію потрапиш, — зітхала мати. — Михайлу, скажи йому щось.

— Родько, без освіти зараз нікуди, кар’єри не зробиш. Мати має рацію. Спробуй технікум. Хочеш, разом підемо? Потім працюватимеш, заочно вчитимешся. Не засмучуй матір.

— Я ще сам не знаю, ким хочу бути. У нас у сім’ї і так один розумник є. В армії служити теж хтось має. Якщо всі стануть академіками, хто Батьківщину захищатиме? — відповів Родька.

— Дивись, доіграєшся. Пожалій матір, вона ж переживає.

Родька пішов у армію. Спочатку було важко, потім звик, знайшов друзів. З одним навіть поїхав після строкової у Сибір. Там почалася велика будівля. Подзвонив матері, сказав, що хоче попрацювати. Вона ридала, благала повернутися. Дзвонив і лаявся Михайло. Але Родька стояв на своєму.

Чому він мав йти по стопах брата? Навіть одяг носив за ним. Михайло в футбол не грав — штани не рвав. То навіщо купувати Родьці нові, якщо після старшого повно? Набридло. У нього своє життя. Нехай Михайло сидить у кабінетах, а він любить працювати руками. Доведе, що теж вартий чогось. Якби батько був живий, підтримав би.

Додому дзвонив рідко, говорив, що все добре, але приїхати поки не може — без нього там не обійдуться. Через чотири роки вперше їхав додому. Тільки зараз Родіон усвідомив, як сумував за матір’ю й Михайлом.

Заробив на квартиру, облаштував, тепер не соромно й наречену привести. Та з дівчатами не щастило. Закохався у бухгалтерку Віру, а вона виявилася заміжньоюІ ось тепер він стояв на порозі свого життя з Олесею — жінкою, яка подарувала йому справжнє щастя, а за вікном сміялися їхні дві донечки, такі ж гарні, як і їхня мати.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 + шість =

Також цікаво:

З життя12 години ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя12 години ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя20 години ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя20 години ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя22 години ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...

З життя23 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“Of course, everyone remembers perfectly well” “I dont remember because it never happened!” Peter Redford said seriously, looking at her...

З життя1 день ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“I dont remember because it never happened!” said Redford, looking at her with his earnest, grandfatherly eyes. The conversation died...

З життя1 день ago

Shut Up!” He Snarled, Hurling the Suitcase to the Floor. “I’m Leaving You and This Dump You Call a Life.

“Shut it,” the husband snapped, tossing his suitcase onto the floor. “I’m leaving you and this dump you call a...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.