Соковита Схема

Хитрий Тимошко

Оксана з матір’ю сварилися вже кілька днів. Втомляться, розійдуться по кутках, помовчать, почухаються. Але варто одній заспокоїтися й повернутися до розмови — знову починалася перепалка.

— З тобою неможливо спілкуватися! Тебе ж ніхто не чує. Для тебе існує лише твоя думка, а більш нічого. Ти й тата не слухала. Ось він і пішов від тебе, — гула Оксана. Розуміла, що про батька краще б мовчати — це удар нижче пояса, але її несло, і вона не могла спинити свій гнів.

— Я все одно піду, бо без Дениса жити не можу. Люблю його. Хотіла по-доброму піти, та, мабуть, не вийде. Я доросла, мені двадцять. Колись у такому віці дівчата вже старими дівами вважалися. Ти завжди така правильна. Сама від себе не нудить? Я не хочу бути, як ти… — Оксана раптом змовкла.

— Та я ж не проти. І чую тебе чудово. То чому б вам не одружитися, коли кохаєте одне одного? — майже спокійно промовила мати, налякана напором доньки.

— Знову по-старому, — зітхнула Оксана. — Куди одружуватися? Ми студенти. Сидіти на твоїй шиї? Чи на шиї його батьків? Вони й так квартиру Денису купили.

— А на що житимете?

— Я ж казала, Денис працює, робить сайти, невеличкі програми на комп’ютері. Йому за це платять. Так, мам. Хіба не чула, що зараз так працюють, онлайн це називається? Грошей на їжу вистачить, а через рік закінчимо навчання й одружимося.

— То почекайте рік. Чи вже горить? Ти вагітна, тільки мені не кажеш? — Мати прискіпливо оглянула фігуру Оксани.

— Ні, мам, не вагітна. Набридло. З тобою марно говорити. — Оксана пішла до своєї кімнати й почала витягувати речі з шафи, запихаючи їх у рюкзак. Речі не вміщалися, і вона стояла біля дивана, роздумуючи, що робити.

У кімнату зайшла мати. «Зараз знову почне кричати», — подумала Оксана. Але мати мовчки постояла й вийшла. Оксана не знала, що й думати. За кілька хвилин вона повернулася, поклала на диван біля купки речей валізу. Вони з батьком колись їздили з нею в санаторій.

— Дякую! — Оксана обняла матір. — Я ж не на край світу їду, приходитиму до тебе. Дзвонитиму щодня. Якщо щось потрібно буде, скажи, ми з Денисом прийдемо, усе зробимо.

Мати раптом зніяковіла, сіла на диван і закрила обличчя руками.

— Усі мене кидають. Правильно, тікайте, йдіть, ніби я якийсь монстр. Молода й здорова була потрібна, а тепер лише заважаю. Батько собі молоду знайшов, стара його не влаштовує. Як виразник причепився або спину прихопило — тоді я була потрібна. Доглядала за ним, масаж робила, готувала все— Тимошко ж його зустрів, як старий знайомий, подивився на нього своїми розумними очима, немов казав: «Ну що, повернувся?» — а потім ляг біля його ніг, і всім стало зрозуміло, що тепер уже ніхто нікуди не піде.