Connect with us

З життя

Привіт, нова знайома!

Published

on

“Світанок у Києві”

— Оленко, привіт. Що робиш? — почувся в трубці голос подруги.

— Щойно з роботи прийшла. У тебе щось термінове? Вибач, дуже втомилася, день божевільний був, — відповіла Оля.

— Дзвоню нагадати, що завтра в мене День народження. Чекаю тебе о сьомій у ресторані «Дніпро». Відмови не приймаю. До зустрічі. — Марічка, як завжди, відключилася, перш ніж Оля встигла щось відповісти.

— Хто дзвонив? — Мама вже давно стояла у дверях кімнати й слухала.

— Ти ж усе чула, — сказала Оля. Мама образилася. — Марічка запросила на День народження, — пом’якшилася донька.

— Даремно ти не купила те блакитне плаття, зараз би знадобилося, — у голосі мами був докір.

— Мам, я взагалі забула, навіть подарунок не придбала. І не хочу нікуди йти. Пізніше якось привітаю.

— «Якось»? Марічка твоя єдина подруга, а ти хочеш її образити. Зовсім сама залишишся. Я завтра куплю подарунок, не хвилюйся. Сходи, розважся, а то лише робота в голові. Тобі вже тридцять на носі, а ні сім’ї, ні дітей. Ані одного серйозного стосунку й не було.

— До чого тут це? Мені ж лише двадцять сім.

— Не «лише», а «вже». У Марічки повно шанувальників. Може, й тебе з кимось познайомить, — буркнула мама.

— У мене відчуття, що ти хочеш швидше від мене позбутися, «як у тій казці», — Оля навіть не намагалася приховати роздратування.

— А що в цьому поганого? Діти твоїх колишніх однокласниць університет майже закінчили…

— Марічка, до речі, попри купу шанувальників, теж не заміжня, — їдко відповіла Оля.

— Вона вийде, не сумнівайся. А от ти…

— Почалося. — Оля завела очі до стелі.

— Скажи ще, що збираєшся вмирати, а я не «прилаштована».

— Я поки не збираюся вмирати, але час іде. Хотілося б із онуками встигнути погойдатися, — не вгамовувалася мама.

— Господи, мам, тобі всього п’ятдесят три!

— Ось саме тому. Скоро на пенсію, а онуків немає. Тож завтра йдеш на свято. Ой, вареники киплять! — Мама кинулася на кухню.

Наступного дня Оля з подарунком у руці увійшла до ресторану. На ній було блакитне плаття, яке наполігливо радила мати. Вона завісила коси й розпустила їх — також за маминою порадою. Відчувала себе незручно, наче випадково опинилася в чужій історії. Запізнилася через суперечку з мамою.

Зал був переповнений. Поміж столиків непомітно совали офіціанти в елегантних фартухах. Гомін голосів накрив Олю, як хвиля.

— Ви замовляли столик чи вас чекають? — Поруч раптом з’явився адміністратор з штучною посмішкою.

— Так, у подруги свято… — вибачливим тоном сказала Оля.

— Прошу. — Чоловік провів її до столика, де сиділа Марічка з двома парубками. Один із них — Владислав Коваленко, син бізнесмена, її знайомий. Другий виглядав простіше й трохи збентеженим. Зрозуміло. Марічка запросила його спеціально для Олі.

— Нарешті! — Марічка сяяла. — Ми вже замовили, вибач, на свій смак. Ти чудово виглядаєш.

Олі захотілося зникнути. Вона передала подарунок, який подруга відразу поставила під стіл, навіть не розгорнувши.

Данило підняв бокал.

— Мені трохи, — попередила Оля. — У мене нічне чергування.

— Наша Олечка — медсестра, — зіграно похвалила Марічка.

Вони випили, і Оля ледве торкнулася вина.

— Знайомися, це Богдан. Він рибалка, уявляєш? — прошепотіла Марічка.

— На траулері? — зацікавився Владислав.

— Так.

— Що, добре заробляєш?

— Не скаржуся.

— Важко ж, мабуть, півроку в морі? Ні випивки, ні дівчат. Як ви там не з’їжджаєте з глузду?

— Після вахти впадаєш так, що не до розваг.

Богдан їв із задоволенням, поглядаючи на Марічку. На Олю він майже не дивився. Вона почувалася зайвою.

Заграла музика, і Марічка потягла Владислава танцювати. Коли вони повернулися, Оля вибачилася, що їй треба йти.

— Богдане, проводь Олю, — наказала Марічка.

— Не треба! — заперечила дівчина, але він вже йшов за нею.

— Я сама, живу близько, — сказала вона на вулиці.

— Я проведу, — наполіг Богдан.

Вони дійшли до її будинку мовчки.

— Прийшли. До побачення.

— Я через два дні вирушаю в Одесу. На рейс. — Він подивився на будинок. — Де ваші вікна?

— Щасливої дороги. — Оля увійшла до під’їзду, не озираючись.

— Хто це був? — запитала мама, коли донька зайшла в квартиру.

— Ти ж бачила.

— Випадково виглянула в вікно.

— Так, звісно, випадково.

Наступного ранку Оля побачила Богдана на лавці під вікном. Він сидів, не зважаючи на холод.

— Ти що, цілу ніч тут провів? — запитала вона, вийшовши.

— Ні, я прийшов раніше. У тебе сьогодні вихідний? Може, у кіно сходимо?— Гаразд, — зітхнула Оля, дивлячись на його посинілі від холоду руки, — але тільки якщо одягнешся тепліше, бо я хочу почути твої історії про море не в лікарні через запалення легень.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 + 6 =

Також цікаво:

З життя34 хвилини ago

Those We Hold Closest to Our Hearts Can Suddenly Reveal Their True Nature for All Sorts of Reasons – and That’s Exactly What Happened to Me: In an Instant, They Became Strangers.

Recently, I bought myself a flat in London and I couldnt wait to share the good news with my familymy...

З життя36 хвилин ago

Adam Left His Wife and Children to Live with Another Woman. One Month Later, He Returned Hoping to Reconcile Their Relationship…

Anna was elbow-deep in laundry when her friend Harriet rang. Harriet didnt bother with small talk; she launched straight in,...

З життя1 годину ago

My Son’s Birth Mother Abandoned Him, Claiming That Having the Baby Only Ruined Her Life

Ive never been one to turn a blind eye to people in need. A few years back, I moved from...

З життя2 години ago

“If You Want to Place Him in a Children’s Home, I’ll Understand,” Said My Husband

I used to work as a shop assistant. One day, an elderly lady came into the shop, did her shopping,...

З життя2 години ago

I Gave My Mother-in-Law a Gift So Shocking, She’ll Always Get the Shakes Just Looking at It!

Ive given my mother-in-law a present so clever, shell need a sit down! Shell be shook every time she sees...

З життя2 години ago

When My Son Made Me Wait Outside the Door, the Whole Room Fell Silent

When my son made me wait outside the door, silence swept over the house. Id arrived at their home with...

З життя2 години ago

My Brother Often Asked Me for Money While Lounging on the Sofa, but the Day I Refused Him, My Mum’s Reaction Took Me by Surprise

I never imagined that my own relatives would be the reason Id leave home. They believed it was my duty...

З життя3 години ago

Our Relatives Want to Visit Us Because We Live by the Sea

My friends, Edward and Grace, lived near the seaside. Many summers ago, the couple attended a christening where Edward was...