Шлях до щастя

**Дорога до щастя**

Роман йшов з роботи пішки. Далековато, звісно, але вечір теплий, тихий, безвітряний. У такі вечори він не шкодував, що не має авто. Ішов, тішився теплом і близьким літом.

Все життя Роман провів із батьками в центрі міста, звик до галасу й метушні. Але нещодавно переїхав на околицю, у спальний район. Приходив додому й одразу лягав спати, щоб вранці знову мчати в кипучій життям центр.

У вікно його кімнати вночі зазирала цікава місячина — ні дерева, ні будинки не заважали, навіть щільних штор у Романа ще не було. Жив він на дванадцятому поверсі новобудови з видом на поле й далеку лісову смугу. Спочатку прокидався серед ночі, дивився на кімнату в блакитному світлі й не розумів, де він. Потім згадував, заспокоювався і засинав.

***

Ще два роки тому він і гадки не мав, що такі комуналки існують. Не ті, з яких слалися анекдоти, де десять господинь на одній кухні. Але жити з чужим чоловіком, ділити туалет і душ — не найприємніше.

Ростився Ромко у звичайній родині, у двокімнатній хрущовці з високими стелями. Мати працювала вихователькою в дитсадку, батько — водієм тролейбуса. Не балувалися, але на море їздили щороку.

Усе розвалилося за день. Батько не порушив правил, чекав зеленого світла — і тільки тронувся з місця, як з тротуару кинулась жінка з валізкою. Він гальмував, але чи можна зупинити тролейбус миттєво? Жінка відлетіла, як м’ячик, і померла дорогою до лікарні.

Виявилось, вона спішила на електричку. Зять обіцяв відвезти її на дачу, але передумав, посварились — і вона, розлючена, кинулася на вокзал. «Електричка ж чекати не буде», — подумала.

Той самий зять потім на суді кричав, що п’яний водій угробив його «улюблену тещу», вимагав максимального покарання. Так, напередодні в парку святкували пенсію одного з водіїв — пили. Та медогляд зранку жодних відхилень у батька не виявив. Він взагалі не був шанувальником випивки. Але в справі раптом з’явився аналіз із показниками вище норми.

Щоб не підставляти колег, батько зізнався, ніби випив на дні народження подруги дружини. Врятував усіх, а сам відправився за ґрати. Мати плакала, грошей бракувало. У виховательки зарплата невелика. Ромко оголосив, що після школи не йтиме в інститут — піде працювати.

— О, в армію захотів?! Мені ще й тебе не вистачало! — ридала мати.

Щоб заспокоїти її, Ромко пообіцяв вчитися. Перед випускним батько помер у в’язниці від інфаркту. Як і обіцяв, Ромко вступив до університету. А через два роки мати вийшла заміж і переїхала до нового чоловіка. Роман залишився один у батьківській квартирі. Мати платила за комуналку, давала гроші — лише б навчався. Новий чоловік виявився не абияким чиновником. Хоча, правду кажучи, Ромко так і не запам’ятав, ким саме.

Студентські друзі дізналися, що в Романа вільна квартира, і відразу почали влаштовувати вечірки. Гостинний господар дозволяв залишатися навіть на ніч.

Спочатку йому подобалося, але потім нескінченні компанії набридли. Прокидаючись, він часто бачив у квартирі зовсім незнайомих хлопців і дівчат.

Сусіди пожалілися матері. Вона приїхала зранку й зустріла оголену дівчину, яка, нічого не соромлячись, пройшла повз неї у ванну.

Звичайно, скандал був грандіозним. Мати виставила всіх і загрозила синові: «Якщо не припиниш ці оргії — грошей більше не буде».

Два тижні в квартирі було тихо. А потім друзі попросилися «трохи відзначити» день народження. Поводилися тихо, але пили багато.

Вранці Ромко прокинувся в ліжку не сам. Поряд спала оголена дівчина, прикрита ковдрою до пояса. Лежала на животі, обличчям до стіни, а на подушці розсипались руді коси. Такі в групі були тільки в Оленки Марусич.

Роман акуратно вибрався, щоб не розбудити її. Нічого не пам’ятав, але подумав: якби щось між ними сталося, навряд чи він би потім одягнув труси.

Обійшов усі кімнати — більше нікого. Вмився, зварив каву. На запах прокинулась Оленка, зайшла на кухню в його довгій футболці, почала приставати, щось мурмотіла. Роман відсторонився.

— Ти чого? А вночі казав, що кохаєш, — образилася Оленка. — Дай кави. І простягнула руку до його чашки.

— Не неси дурниць, — нерішуче відповів Роман. — Між нами нічого не було. Я ж не самогубець: як Ігор дізнається — розмаже мене по стіні.

— А ми з ним розійшлися. Ти не знав? Думаєш, чого я так напилася вчора? Він із Тетянкою з п’ятого курсу крутить роман, козел.

Відправивши хнычущу Оленку в душ, Роман прибрав пляшки, помив посуд і провітрив квартиру. Мати могла нагрянути з перевіркою.

На пари вони запізнилися. Оленка пропонувала піти в кіно, «раз уже так вийшло», але Ромко відмовився. Коли друІ ось так, у найнеочікуваніший момент, коли вже здавалося, що життя — це лише низка помилок, Роман знайшов те, що називають справжнім щастям — родину, яка його любить, вірить у нього і робить кожен його день теплим і світлим.