Connect with us

З життя

На шляху до кохання

Published

on

Ось так би то звучало ця історія, адаптована до українського контексту:

— Дівчино, не підкажете, де вулиця Шевченка? Кружляю вже, ніхто не знає.

Перед Олесею стояв симпатичний хлопець із великою чорною сумкою через плече.

— Це у вас такий стиль знайомитися? — відповіла вона.

— Мене Олегом звати. А вас?

— Марійка, — усміхнулася Олеся й хотіла йти далі, але хлопець наздогнав її.

— Я справді шукаю вулицю. Друг запросив на весілля, а я тут у місті вперше.

Олеся лише зараз помітила, що на ньому сорочка в клітинку, прості штани, а не вузькі, як носять зараз. І дорожня сумка. Видно, що не місцевий.

— Пройдіть прямо до світлофора, тоді праворуч у провулок. Це і буде Шевченка, — сказала вона вже м’якше.

— Дякую. — Олег широко посміхнувся, і його обличчя засяяло. — То все ж таки, як вас звати?

— А вас?

— Мама любить літературу, тому назвала мене Олегом. Краще, ніж Тарасом, правда? — Він засміявся.

Олеся ніколи раніше не чула, щоб хлопці так щиро сміялися.

— Не знаю, чи любила моя мама поезію, але мене назвала Олесею, — також засміялася вона.

— А підете зі мною завтра на весілля? Друг одружується, а я тут сам як перст. — Він дивився на неї з надією.

Вона зніяковіла. Хлопець здавався щирим, приємним.

— Вибачте, у мене завтра іспит, треба готуватися. — Вона знову спробувала піти.

— Скажіть мені номер телефону, і я піду. Як же я вам повідомлю, о котрій весілля?

— А хіба я сказала, що піду з вами? — здивувалася Олеся.

— Ні, але… Ви студентка? Дайте вгадаю… — Олег зробив вигляд, що думає. — Ви майбутній лікар.

— Так. А як ви вгадали? — здивувалася вона.

— Моя мама каже, що найвідповідальніші люди — це вчителі та лікарі. Я не піду, поки ви не дасте мені свій номер. Піду за вами, дізнаюся, де ви живете. Завтра прийду, стану посеред двору й кричатиму ваше ім’я.

Олеся неохоче продиктувала номер.

— Зателефоную! — гукнув їй услід Олег.

Мама дуже хотіла, щоб Олег вчився далі. Але на бюджет йому не вистачило балів, а платне навчання було не по кишені. Він, як і всі хлопці, більше любив грати у футбол, ніж сидіти над книжками.

Жили вони з мамою удвох у невеличкому селищі, де була лише одна школа, в якій мама викладала українську літературу. Навіть лікарня була, але з серйозними проблемами люди їхали до райцентру.

Олег влаштувався в автосервіс до знайомого батька. А до інституту планував вступити після армії. Дівчатам він подобався, але жодна ще не торкнулася його серця.

Батько загинув під час пожежі. Був будівельником і зводив великий будинок для сім’ї. Одного вечора, йдучи з роботи, він побачив дим з вікон дерев’яної хати. Жінка, що вибігла назовні, благала про допомогу — вдома був син…

Двері були замкнені зсередини. Батько розбив вікно й кинувся в полум’я. Хлопчика він знайшов, але той уже непритомнів від диму. Передав його через вікно, але сам не встиг вибратися…

Наступного дня Олег подзвонив Олесі. Спитав, як іспит, нагадав про весілля.

День був суботній, і Олеся погодилася. Травневе сонце гріло, а надворі відцвітала черемха, наче кидаючи на асфальт білий сніг. Коли Олег побачив її, на мить завмер.

Після весілля вони довго гуляли, цілувалися біля під’їзду.

— Я завтра їду додому. Приїжджай до нас. У нас дуже гарно. З церковної дзвіниці відкривається такий краєвид, що дух перехоплює. У нас свій дім, батько сам будував. Річка ділить село навпіл…

Олеся слухала, уявляючи ті місця.

— Чому ти тоді не вступив на заочне? — запитала вона.

— Мама сказала, що освіта має бути якісною. Але, мабуть, просто хотіла, щоб я вирвався із села. Після сесії приїжджай — побачиш самісінький рай…

Розлучатися не хотілося. Вони говорили б і далі, але Олег помітив, що дівчина мерзне.

Вранці, вже у автобусі, він надіслав їй повідомлення: *«Скучаю. Чекаю»*.

— Вчорашній хлопець написав? — спитала мама, коли Олеся усміхнулася, читаючи смс.

— Ти бачила нас?

— Авжеж. Хто він? Теж студент?

— Так, у політеху, — збрехала Олеся.

Вона знала: мама мріяла для єдиної доньки про щось більше, ніж хлопець із села.

Відтоді вони годинами розмовляли по телефону, сиділи у відеодзвінках до пізньої ночі. Одного разу Олег приїхав до неї. У село налітів дачний сезон — роботи було багато, тому він встиг лише на останній автобус.

— Ти ж обіцяла приїхати? Я чекатиму, — сказав він на прощання.

Олеся здала сесію й оголосила батькам, що їде до подруги.

— Яка ще подруга? У тебе не було знайомих із інших міст, — насупилася мама.

— Тепер є. Там дуже гарно — річка, ліси…

— То ти на ри— Так, то ти на рибалку їдеш? — зітхнула мама, але батько лише посміхнувся й відвіз Олесю на вокзал, нашептуючи: «Не хвилюйся, я все владнаю».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 + 5 =

Також цікаво:

З життя24 хвилини ago

A Hilarious Tale About My Mother-in-Law: She Invited Us for Dinner, Knowing Full Well That After Work I Could Barely Open the Front Door by Myself

My mother-in-law is the picture of elegance In truth, I could end my tale with those words alone, for all...

З життя30 хвилин ago

My Husband Was Unhappy With My Curves and Left Me for a Slim Woman — Five Years Later, We Crossed Paths Again

So, after I had my baby, I put on a bit of weight. Not loads, mind you, but enough to...

З життя32 хвилини ago

Couldn’t You Have Paid for All the Shopping, Not Just Yours? He Got Upset on the First Date

I met a boy at a friends birthday party. It turned out he was a mate of her boyfriend. There...

З життя37 хвилин ago

Adam Felt Down When He Received His Grandad’s Old Sock as a Present, But When He Learned It Was a Magic Sock, He Couldn’t Contain His Joy—Every Morning, a New Surprise Awaited Him Inside the Sock.

Ever since I was a kid growing up in Leeds, it was my grandfather who looked after me. I barely...

З життя2 години ago

When I Was Young, I Made the Heartbreaking Decision to Let Go of My Love for My Boyfriend—But Everything Changed When I Discovered He Was Cheating. This Shocking Revelation Left Me Stunned and Unsure What to Do Next.

June 14th Growing up in Bath, my best friend Charlotte and I were inseparable from as early as I can...

З життя2 години ago

I gave my mother-in-law a gift so shocking, it’ll make her feel faint the moment she sees it—and every time she looks at it afterwards, she’ll be absolutely shaken!

Ive chosen just the right present for my mother-in-lawone thatll leave her rattled every time she sees it! She wont...

З життя3 години ago

When I Returned from the Shops, There Was a Man Sitting on the Bench Outside My Building Whom I Had Never Seen Before

When I returned from the shops, I noticed a man sitting on the bench outside my building. I’d never seen...

З життя3 години ago

You Pay the Bill, Because You’re the One Using More!

Emily married right after she turned 20. Her husband, Richard, was older than her, but the age gap never bothered...