Зустріч давніх друзів

Двигун авто урчав заспокійливо, в салоні пахло шкірою та освіжувачем. Сірий асфальт з рівною білою розміткою линув назуріч і зникав під колесами. Сонце щойно підіймалося, обіцяючи теплий літній день. Оксана відкинула голову на спинку сидіння й заплющила очі.

— Поспи. Їхати ще з півгодини, — сказав Тарас дружині.

— Краще б спала вдома, у теплому ліжку. Таки вихідний. Їхав би сам. Адже це твої друзі, — не відкриваючи очей, відповіла Оксана.

— Ну й що я там робитиму сам? Усі прийдуть із дружинами. Мені здавалося, ти з Маріанкою теж дружиш. А ще — найкращий відпочинок на природі, а не в ліжку. — Тарас трохи помовчав. — Давно всі разом не збиралися. А пам’ятаєш, як було раніше?.. Так, Ярко з молодою дружиною буде. Я казав тобі? Ні? Уяви, одружився. Подивимось, хто ж так його серце полонив, що він пожертвував заради неї свободою.

Оксана оцінила новину, сіла рівніше й розплющила очі.

— Ви вже бачилися?

— Бачились, звісно. Але швидко, без подробиць. А так хочеться побалакати, як колись, посидіти біля багаття з гітарою. Ех, були часи, — зітхнув Тарас.

— Тепер по вихідних знову почнете збиратися, — буркнула Оксана.

— Та годі тобі. Що тут поганого? Ми дружимо ще з інституту. Знаємо один одного тисячу років. Коли твоїй мамі було погано, Ярко без питань дав грошей на операцію.

Оксана знову відкинулася на сидіння.

— Це так. Ярко — справжній чоловік. А от Ігор з Маріанкою…

— Що з ними не так? — здивувався Тарас.

— Немов вони не сім’я, а грають у сім’ю. Якісь чужі, не рідні. Не знаю, як пояснити.

— Не помічав. На мене — нормальні люди. Знаєш, Маріанка з Ярком зустрічалися. Таке кохання було, усі думали, що одружаться ще на першому курсі. А потім щось у них розладилося. Маріанка вийшла заміж за Ігоря.

— Ти не говорив. — Оксана повернула голову до чоловіка.

— Це давно було. Стільки води втекло. — Тарас замовк.

Двигун мірно урчав, Оксана знову заплющила очі. Відкрила їх, коли почало трясти — машина з’їхала з асфальту на ґрунтову дорогу. Сосни стояли вздовж неї щільною стіною, не пропускаючи сонячних променів.

— Я й забула, як тут гарно, — здивувалася Оксана.

— А то. — У голосі Тараса чулася гордість, ніби у цій красі була й його заслуга.

Ворота на ділянку були відчинені — їх чекали. Тарас припаркував авто біля двох інших. Значить, усі на місці. З хати назустріч вже йшов Ярко, широко розкинувши руки, наче хотів обійняти їх разом із машиною.

— Нарешті. Ми вже думали без вас іти на рибалку. — Ярко обійняв Тараса й ляпнув по спині. — А ти все красунчик. Як тобі це вдається? — зробив він комплімент Оксані. — Нащо стільки їжі привезли? У нас усе є, за тиждень не з’їмо. Та ладно, давай пакети, зайвими не будуть.

Вони втрьох пішли до хати, обвішані пакетами. На галявині перед будинком уже стояв мангал, поруч із яким лежав мішок з вугіллям. У тіні яблуні — дерев’яний стіл з плетеними стільцями.

У дверях з’явилися Маріанка з молодою дівчиною. Вони несли в охапках подушки й пледи.

— О! Тарас, Оксано, привіт! — гукнула Маріанка.

Стало галасливо й весело. Усі говорили водночас, сміялися.

— Ну що, дівчата. Ви тут господарюйте, а ми на рибалку, — оголосив Ярко.

— Ну от… — невдоволено протягнула Маріанка.

— Ми ненадовго. Так, побалакаємо по-чоловічому. А ви не нудьгуйте. Ми свою частину роботи зробили: м’ясо замаринували, мангал приготували, продукти доставили — далеко ваша черга.

— Ну що, дівчата, вип’ємо за знайомство? — Маріанка поставила на стіл пляшку червоного вина, коли чоловіки пішли.

— Ой, а я б білого випила. Від червоного в мене голова болить, — сказала наймолодша й найновіша в компанії Даринка.

— Спеціально для тебе взяли. Зараз принесу, — відповіла Маріанка.

— Ви знайомі з нею? — запитала Оксана Даринку, кивнувши на будинок, куди пішла Маріанка.

— Так. Вона заїжджала до нас пару разів.

— Ось як? — здивувалася Оксана. — І давно ви повернулися до міста?

З розмови в авто вона зрозуміла, що вони щойно приїхали з весільної подорожі.

— Два тижні тому, — встигла відповісти Даринка.

— Та-дам! — На порозі з’явилася Маріанка з пляшкою білого вина.

Жінки випили по келиху й почали обговорювати, що приготувати на стіл. Керувала процесом Маріанка. Як здалося Оксані, вона спеціально так робила для Даринки. Мовляв, я тут господиня, була ще до тебе. Ти новенька, нічого не знаєш. І взагалі, знай своє місце.

Оксані це не подобалося. Занадто явно Маріанка поводила себе зверхньо щодо Даринки. Але втручатися не стала. Так легше зрозПройшло ще п’ять років, і коли вони знову зібралися всією компанією на тому ж узліссі, вже з дітьми, сміхом і новими історіями, ніхто навіть не згадував про ту літню ніч, що могла назавжди змінити їхні долі.