«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати.

Троє друзів йшли зі школи. Весняне сонце сліпило прямо в очі. Хлопці жартували один з одним, штовхаючись і сміючись. Біля дому Івана вони зупинилися.

— Підеш увечері з нами катання на велосипедах? Ми вчора з Максимом так класно по парку качали.

Олежко нахмурився. Він давно благав батька привезти велосипед із гаража, але в того постійно не знаходилося часу. То пізно повернеться з роботи, коли вже смеркне, то просив почекати до вихідних, а сам забував чи відмовлявся справами.

— Підеш? — повторив Іван і штовхнув Олежка в плече.

— Не знаю. Велосипед у гаражі. Якщо тато прийде раніше…

— А сам не можеш його взяти? Та добре, ми о сьомій в парку, під’їжджай. — Іван виставив перед собою долоню, і хлопці по черзі вдарили по ній.

Біля наступного під’їзду Олежко також попрощався з Максимом. «Може, і справді пошукати ключ від гаража? Тато машину ставив туда лише взимку. Навряд чи він носить його із собою», — подумав хлопчик і поспішив додому. Жив він далі від усіх друзів.

Вдома Олежко переодягнувся і відразу почав шукати ключ. Але у шухляді шафи, де зазвичай батьки тримали різні дрібниці, ключа від гаража не було. Він ще трохи пошукав, але незабаром кинув це заняття й вирішив сісти за уроки. Прийде мама — він спитає у неї про ключ. Та якщо не вивчить уроки, мама навряд віддасть його.

Олежко впорався за півтори години. Навіть сам здивувався. Зазвичай на це йшло дві-три години. Затріщав замок у вхідних дверей. «Мама!» — зрадів Олежко і вибіг їй назустріч.

— Привіт, — втомлено сказала мама й пройшла з пакетом на кухню.
Олежко пішов за нею. Вона діставала продукти й складала їх у холодильник.

— Чому макарони з котлетою не їв? Знову бутербродами перехватив? Поклади у шафу, — мама подала йому пачку гречки.

— Мам, а де ключ від гаража?

— Навіщо тобі?

— Велосипед треба забрати.

— А уроки зробив? — Мама захлопнула холодильник і подивилася на сина.

— Зробив, можеш перевірити, — з готовністю відповів він.

— Ключ… — мама озирнула кухню блукаючим поглядом. — Не пам’ятаю. Зачекай батька, він точно знає, де він.

— Коли він прийде? Вночі? — сердито вигукнув Олежко. — Хлопці давно катаються. Навіщо було забирати велосипед у гараж? Залишили б на балконі. Тато прийде — і вам буде не до мене. Ви ж і дня не можете прожити без скандалів. Набридло, — буркнув Олежко, усвідомлюючи, що сьогодні поїздити не вийде.

Настрій різко впав. Він розвернувся і пішов до своєї кімнати, гучно хлопнувши дверима.

Останнім часом батько часто затримувався на роботі. Вони з мамою щодня з’ясовували стосунки, кричали один на одного. Олежко занадто часто чув слово «розлучення».

Він не міг уявити, що батьки розлучаться. Так, тато рідко цікавився його життям, вони втрьох давно нікуди не ходили. Одного разу він повернувся додому вчасно. За вечерею запитав, як у Олежка справи в школі. Хлопчик розповів, але швидко замовк, помітивши байдужий погляд батька. Він не слухав, думаючи про своє.

Тут же встряла мама: що батькові байдуже до сина, що він не цікавиться його вихованням, а зараз у нього складний період, коли увага й приклад тата дуже важливі… Олежко тоді замкнувся у кімнаті, намагаючись не прислухатися. Та хіба можна не чути, коли батьки голосно кричать один на одного?

У всіх інших хлопців нормальні сім’ї. Іван із татом часто їздять на рибалку, ходять на футбол. Максим взагалі рідко гуляє у дворі — постійно з батьками кудись їздять на машині. Олежко зітхнув.

Він сидів, підтягнувши ноги до грудей, тримаючи в руках книгу, але навіть не заглянув у відкриті сторінки. У кімнату зайшла мама, сіла на край ліжка, простягнула руку, щоб погладити сина по волоссю. Олежко відхилив голову, і мама прибрала руку.

— Я знайшла ключ від гаража. Якщо вивчив уроки… — провинувато почала вона.

— Вивчив, я ж сказав, — перебив її Олежко.

— Добре, тоді одягайся. Підемо за велосипедом разом.

Олежко захлопнув книгу, відкинув її на ліжко, зірвався і натягнув через голову светр.

— Я готовий, — весело сказав він.

— Тільки пообіцяй, що на дорогу не виїжджатимете. Катайтеся у парку або тротуарами, — сказала мама, піднімаючись.

Гараж був недалі від будинку. Вони дійшли за п’ять хвилин. Олежко ледве відкрив заіржавілий замок, потягнув важку металеву дверВони йшли додому разом — мама і тато сміялися, а Олежко котив поруч велосипед, відчуваючи, як щось тепле і світле розливається у грудях, ніби весняне сонце, що пробивається крізь хмари.