Не шкодуй. Значить, не кохав.

— Ти не замерзнеш у цій сукні? На дворі мороз — двадцять п’ять, а на ніч ще й більший, — промовила мама, зазирнувши до кімнати Яринки.

— Та я ж не встигну замерзнути, там же недалеко. Хіба можна в джинсах йти на день народження? — відповіла Яринка, крутячись перед дзеркалом та поправляючи поясок на сукні.

— Олег за тобою зайде? — допиталася мати.

— Ні, він сказав, що трохи затримається. У друга комп’ютер зламався — лагодить, — байдуже відповіла дівчина.

— Можна і завтра допомогти, якщо не встигає. Як ти сама підеш? Негарно… — почала мати, але Яринка перебила:

— Мамо, зараз на це ніхто не звертає уваги. Що в цьому такого? Ну не прийдемо разом — і що? Усе, мені час, я вже спізнююся. — Вона сунула туфлі в пакет і пішла до передпокою.

Вона знала, що Олег матері не подобається. А все через той поцілунок на її очах. «Це невиховано. Де ж порядок?» — дорікала вона Яринці після того, як хлопець пішов.

Дівчина взула м’які теплі чоботи, накинула довгу пухову куртку, обмотала шию пухнастим шарфом.

— І без шапки? — здивувалася мама.

— Я ж завилася, яка шапка? Усе, я пішла. — Яринка відчинила двері й вискочила з квартири.

Мати щось гукала їй услід, але вона вже бігла сходами вниз, передчутуючи вечір розваг і зустріч із Олегом.

Їхній роман розвивався швидко. Яринка сподівалася, що він ось-ось зробить пропозицію.

Морозний повітря одразу обпалював обличчя, намагаючись пробратися під пуховик. Вона підняла шарф вище, втулила в нього ніс і швидко пішла до будинку подруги. «Щоб тільки Олег прийшов швидше», — думала вона. Півгодини тому вона дзвонила йому. «Не відволікай, тоді прийду швидше», — сухо відповів він. І більше вона не телефонувала.

У під’їзді Яринка відсунула шарф від обличчя. Не стала викликати ліфт — пішла сходами, щоб якось зігрітися. Хоча до Катрусі було лише два будинки, вона встигла змерзнути.

Двері у квартиру, звідки лунала музика, були привідкриті. Може, хтось із хлопців, що виходили покурити, не зачинив. А може, Катруся спеціально залишила для запізнілих гостей. «Щастить. Менше уваги приверну», — подумала Яринка й увійшла у напівтемний передпокій. Її одразу оглушили ритмічні звуки та сміх гостей.

Дівчина зняла пуховик, засунула шарф у рукав. На всіх гачках висіло по дві-три зимові куртки. Катруся запросила багато народу. Яринка ледве причепила свій пуховик. Взула холодні туфлі, здригнулася й увійшла в кімнату.

Яскраве світ засліпило після темного коридору, а гучна музика прискорила серцебиття. Десяток хлопців та дівчат танцювали навколо столу, заповнивши всю кімнату. Ніхто не звернув на Яринку уваги. Вона озирнулася, шукаючи Катрусю, але її не було видко.

Пробираючись до кухні, вона підійшла до скляних дверей, коли вони раптом відчинилися. Зачервоніла Катруся з блискучими, наче в гарячці, очима й усмішкою переможниці врізалася в Яринку. Збентеження стерло її усмішку.

За спиною Катрусі з’явився Олег. Він розчісував пальцями розкуйовджене волосся.

— Ти вже прийшов? — спитала Яринка й перевела погляд на Катрусю.

Та вже опам’яталася й, ніби нічого не сталося, знову посміхалася.

— День народження вже на розпалі! Чого так пізно? — спитала вона. — Підемо танцювати. Чи хочеш щось випити спочатку? — Катруся пройшла повз.

— Ти не подзвонив. Навіть не помітив, що мене немає? Чи занадто був зайнятий? — голос Яринки був гірким.

— Та просто не встиг. Я теж недавно прийшов. — Олег нахилився, щоб поцілувати її, але вона відіпхнула його.

Від нього пахло улюбленими духами Катрусі.

— Яринко, ну що ти? Ми там просто нарізали ковбасу, — божився Олег.

— Може, варто було помаду зі щоки стерти? Передай їй, — кинула вона й сунула йому в руки подарунок.

Він ледве встиг піймати пакет, а Яринка вже пробивалася до виходу, розсовуючи гостей. У передпокої вона скинула туфлі, взула чоботи, зірвала з гачка пуховик і вилетіла з квартири. Шарф випав із рукава на сходи. Яринка нахилилася підняти його, але в цю мить із квартири вийшов Олег. Вона кинулася тікати.

— Яринко, ти все не так зрозуміла! — крикнув він їй услід.

На вулиці мороз знову обпалив обличчя. Вона згадала, що забула туфлі, але повертатися було вже ніколи. «Як він міг? Прийшов раніше і навіть не подзвонив… І подруга теж. Як Катруся могла?» Яринка захлиналася від сліз, йдучи не в той бік. Вона опам’яталася, коли вії від сліз обмерзли, а носа вже не відчувала.

«Куди тепер? Додому? Мама почне розпитувати, казати, що ніколи Олега не схвалювала… Може, до церкви? АлеВідтоді минуло багато років, і Яринка часто згадувала ту морозну ніч, коли здавалося, що життя закінчилося, а насправді воно тільки починалося.