Щастя під лавкою

Щастя під лавкою

Марійка зайшла після роботи до крамниці. До Нового Року лишилося чотири дні, а в її холодильнику — порожньо. Нічого не встигала. Й ялинку ще не прибрала.

Дмив крижаний вітер. Після відлиги мокрий сніг на тротуарах змерз, перетворившись на слизькі калюжі. А вона, на лихо, взула черевики на підборах. Тепер ковзала дрібними кроками, намагаючись не впасти. Вуличні ліхтарі горіли не всі, як завжди, і в ранніх зимових сутінках дорогу ледве видно. Важкі пакети тягнули руки, впираючись у долоні. Ноги ніли від напруги. «Навіщо я стільки набрала? Могла б і завтра половину купити», — лаяла себе.

Марійка дійшла до зупинки й поставила на вузьку лавку важкі пакети. Розтерла замерзлі й онімілі пальці. Присіла поруч, даючи спочити ногам, засунула руки в кишені пальта. Але вітер діставав її й тут.

Вона дивилася на машини, що проїжджали повз. Уявляла, як добре сидіти в теплому салоні в таку погоду. Давно мріяла про авто, але не поспішала брати кредит. А тепер шкодувала.

До зупинки під’їхав автобус. З шипінням розчинилися двері, вийшли люди й пішли додому. Ніхто навіть не глянув у бік Марійки.

Вона вже хотіла встати, коли почула стогін. Озирнулася — нікого. Незабаром стогін почувся знову, прямо поруч. Марійка схопилася з лавки. Фари проїжджаючих авто висвітили щось темне в кутку, за лавкою.

Спершу вона хотіла втекти, але подумала — до ранку людину можуть не знайти, а в такий холод він просто замерзне, особливо якщо п’яний.

Вона дістала телефон і посвітила у глухий кут. У очі вдарило чорне пальто й блискучі модні черевики. Бомжі так не ходять.

Марійка посвітила в обличчя. Вії чоловіка здригнулися, але очі не відкрив. Виглядав він молодо, доглянуто, гарно одягнений. Вона нахилилася — запаху перегару не почула.

— Гей, вам погано? Уставайте, замерзнете. — Ткнула його в плече.

Чоловік не реагував.

Не довго думаючи, Марійка подзвонила в швидку й пояснила ситуацію.

— Чекайте, — відповів втомлений жіночий голос диспетчера.

Вона сховала телефон, засунула руки в кишені й згорбилася, наче горобець. Замерзла. А що вже казати про того на землі? Можна б піти… Та хто знає, коли приїде швидка? Гарно одягненого могли пограбувати…

Вона вже клацала зубами, коли до зупинки під’їхала швидка. Вийшли лікар і медсестра в синіх куртках.

— Он там, у кутку, — показала Марійка.

Медики схилилися над чоловіком. До зупинки знову підійшов автобус. Вийшли двоє й почали розпитувати Марійку, що сталося.

— Відійдіть, не заважайте, — пожвавчав лікар.

Він пішМарійка закрила двері, і в ту ж мить почула, як Максим прошепотів: “Тепер я знайшов своє щастя не під лавкою, а поруч із тобою.”