Снігова пастка

Минаються дні, а серце ще болить
Весело гупали колеса приміської електрички, пробираючись крізь засніжені поля. Вздовж колій стелилися високі сосни, між якими пробивалося низьке зимове сонце. Гурт студентів-медиків жваво обговорював щось. Біля входу у вагон стояли їхні лижі.

Натхненником поїздки був Олесь Коваленко – високий статний хлопець, гордість університету, кандидат у майстри спорту з лижних перегонів. Кожної зими він брав участь у змаганнях за честь вузу і жодного разу не опускався нижче другого місця. Його батько обіймав важливу посаду в міській раді. Загалом – місцева знаменитість.

Незадовго до Нового Року Олесь запропонував усій групі виїхати на відпочинок на турбазу. Про неї мало хто знав – розташовувалася в лісі. Там можна було гарно провести час і покататися на лижах. Багато хто погодився, хоч окрім самого Олеся ніхто лижами серйозно не захоплювався. Але чому б і не вирватися на природу?

Наталка стояла на лижах лише на шкільних уроках фізкультури. Але як відмовитись, коли сам Коваленко запрошує? На все готова, аби бути поруч із ним.

У вагоні вона сиділа біля нього, притулившись до плеча, танула від щастя і не помічала, як Андрій Шевченко кидав на неї ревниві погляди. Та й не тільки він. Тетяна теж тривожно спостерігала за Олесем і Наталкою. «Що він у ній знайшов?» – казав її погляд.

Наталка і сама дивувалася. Стільки гарних дівчат навколо, а він обрав її – скромну студентку, хоч і відмінницю. Нещодавно навіть завів розмову, що після університету вони одружаться. Впливовий батько взяв із сина обіцянку, що той одружиться лише після диплома і жодним днем раніше. Інакше – позбавить допомоги у влаштуванні до кращої лікарні міста.

До кінця навчання ще півтора роки. Багато що може змінитися. Але Наталка не заглядала так далеко. Притулившись до Олеся у електричці, вона почувала себе щасливою і коханою.

Вийшли з вагона і завмерли перед красою зимового лісу, серед якого ховалася турбаза. Морозне повітря будило. Вони весело йшли з лижами на плечах, радіючи чудовому дню, молодості та наближенню Нового Року.

Розмістилися у дерев’яних будиночках, і одразу Олесь покликав усіх на лижню, щоб розім’ятися.

«Спочатку пройдемо мале коло – п’ять кілометрів. Візьміть телефони, дзвоніть один одному або мені, якщо щось трапиться. Тут тихо. Диких звірів немає. Лижня добре накатана. Намагаємось не відставати. Я йду першим, Андрій замикає», – Олесь став на лижню, яка починалася прямо біля головного корпусу бази.

Наталка не поспішала ставати за ним. Розуміла, що не вміє кататися, буде лише заважати. Встала останньою. За нею прилаштувався Андрій. Олесь помітив це, але нічого не сказав.

Кілька осіб на чолі з Олесем одразу вирвалися вперед і незабаром зникли в глибині лісу. Наталка сильно відстала. Лижі ковзали, м’язи ніг ніяли від напруги, руки дерев’яніли. Вона хапала ротом морозне повітря, яке палило горло. За спиною почувся шелест лиж Андрія.

«Обганяй!» – крикнула вона, обернувшись.

Але він повільно йшов слідом. Наталка вже лаяла себе за те, що вирішила пройти дистанцію з усіма. Краще б сиділа в теплій кімнаті, пила гарячий чай і чекала. Раптом зовсім поруч тріснула гілка, ніби хтось продирався крізь чагарники. Наталка здригнулася, збилася з кроку та впала. Під нею хруснула права нога, в очах спалахнули іскри від болю, і вона закричала.

«Що трапилося?» – Андрій зупинився біля неї.

«Нога…» – прошепотіла Наталка, стиснувши зуби.

Андрій розвернувся, присіАндрій обережно дістав телефон, але сигналу не було, і тоді він, знявши власну куртку, накрив Наталку, міцно обійнявши її, аби врятувати від холоду, поки далеко на лижні не замаячила постать Олеся, який нарешті повернувся.