Непереможна слабкість

Тендітна дівчина

У вересні до класу прийшла нова учениця — Марічка. Вона була такою тоненькою й крихкою, що здавалося, будь-який порив вітру міг її зламати. Завжди носила теплий светр, з-під якого визирали гострі, як лезо, плечі. Рідке біляве волосся заплітали у тоненькі косички з великими рожевими бантами. Великі очі на блідому трикутному лиці дивилися сумно й здивовано.

Високий, спортивний Андрій побачив у ній казкову принцесу, яку треба захищати, і почав це робити з великою охотою. А дівчата одразу ж невзлюбили новеньку.

— Ну що в ній такого? Вся як попинена, а туди ж… І найкращого хлопця собі причарувала, — злісно шепотіли вони на перерві.

У школі Марічка не ходила до їдальні. Від шкільної їжі їй одразу ставало погано. Кожного дня вона брала з собою велике яблуко. Відкушувала маленькі шматочки й жувала так повільно, що за велику перерву не встигала його з’їсти. Дівчата хмикали, побачивши у смітнику великий недогризок. Андрій ж поспіхом проковтував обід і мчав до Марічки — оберігати її.

Він провожав її додому й носив портфель. І жоден із парубків ніколи не насмілився над ним посміятися. Дорожче б обійшлася їм така жартівлива, адже Андрій славився своєю силою. Незабаром усі звикли, що скрізь і завжди їх бачили разом.

Андрій витримав важку сутичку з батьками й після школи не поїхав до обласного центру вступати до університету. Йому було байдуже, де вчитися, аби тільки не розлучатися з Марічкою. Поступив до технікуму у своєму містечку. Батьки Марічки не натішилися на Андрія й спокійно доручали йому свою доньку. Вона вчилася добре, але іспити здавала ледве-ледве — на кожному їй ставало погано. Про подальшу освіту й мови не йшло.

Марічка була пізньою дитиною, і батьки тремтіли над нею, щоб, не дай Боже, не захворіла, не переживала. Хоч, якщо чесно, вона не так часто і хворіла.

На сімейній нараді вирішили, що для дівчини важливіше не освіта, а щасливий шлюб. І тут усе складалося якнайкраще. Андрій — ідеальний наречений. Мати Марічки працювала лікарем і влаштувала доньку секретаркою до головного лікаря поліклініки. Ось і сиділа Марічка в приймальні, друкувала на машинці та відповідала на дзвінки.

Тільки батькам Андрія Марічка не подобалася. Не про таку наречену мріяли вони для сина. Умовляли його опам’ятатися, мовляв, не розуміє він, на що себе прирекає. Вона не буде для нього опорою, навряд чи зможе народити…

Але Андрій ні про що подібне й не думав. Йому просто подобалось опікати тендітну дівчину. Він і сам почувався сильнішим поруч із нею. Подобалося, що вона не схожа на інших дівчат, і її погляд великих сірих очей теж його захоплював. Але батьки так змучили й себе, і його розмовами про шлюб, що він вирішив — і зробив Марічці пропозицію.

Її батьки були щасливі, що доньці дістався такий добрий наречений. Тепер можна було спокійно й помирати — дитина не пропаде. Правда, Марічка не була привчена до господарства. Тому й вирішили, що молодята після весілля житимуть у них, поки не звикнуть до сімейного життя, а вони допомагатимуть, якщо що. У них і квартира була більшою.

Батьків Андрія це теж влаштовувало. Хоча б син ситий буде.

Молоді жили мирно й дружно. І навіть сваритися їм було нізащо. Коли Марічка завагітніла, батьки спочатку не повірили. Живіт навіть на останніх місяцях був маленький. І пристрасті між ними вони не помічали. Ідуть спати — із кімнати ні стогну, ні шелесту.

Марічці не давали піднімати навіть важкі книги, щоб виносила дитину. Батьки навіть спати їм разом тепер не дозволяли. Для цих цілей купили ще один диван, на який і пересілився Андрій.

Андрію не подобалось спати окремо від дружини, і він став ночувати у батьків. І це знову всіх влаштувало. Тільки батьки не переставали ґелґотати, що даремно він зв’язався з цією худорлявкою — все життя прислужиАле навіть після всіх злетів і падінь життя, коли настали спокійні дні, Андрій і Марічка знайшли у собі те щирМарічка прошепотіла “дякую” у темряві, тримаючи його руку, бо знала, що їхня любов, хоч і не досконала, була єдиною правдою, яку вони обидва шукали.