Дякую, мамо, за дарунок!

Олена вийшла з дому й зачарувалася перетвореним подвір’ям. За ніч сніг вкрив усю землю. Пухнасті рідкісні платвинки безшумно падали на жовте листя, що чудом втрималося на деревах, на асфальт та припарковані машини.

Вона простягнула долоню. Кілька сніжинок впали на неї й миттєво розтанули. Олена зробила кроків кілька, прислухалася до легкого хрускоту під ногами, що нагадав — близько Новий Рік із запахом мандаринів, ялинкою, прикрашеною блискучими кульками, і, звісно, з очікуванням дива.

У магазині вона купила мандаринів, молока й цукерок до чаю. Вже стояла біля каси, коли подзвонила мама.

— Оленко, можеш сьогодні до мене заїхати?

— Так, мамо. А що трапилося?

— Нічого. Потрібно тебе з кимось познайомити. Приходь обідати. — У голосі мати Оленка почула хвилювання.

— Знову хочеш звести мене з хлопцем, що тільки-но від маминої спідниці відчепився? — розчаровано спитала вона.

— Це сюрприз. Побачиш, — загадково відповіла мати й поклала трубку.

Цікаво. Олена давно не чула такого голосу від мами. Коли пішов Олег, вона прийшла до неї зі скаргами й риданнями. Мама спочатку заспокоювала, але все зіпсувала, коли сказала, що попереджала. Та ж у чомусь була права. Але від цього Олені не полегшало. Вони посварились, і до мами вона більше не ходила, лише телефонувала, намагаючись впоратись із болем сама.

Відійшовши від каси, Олена вибрала невеликий торт у кондитерському відділі. Невиховано ж ідти з порожніми руками.

Дома вона все думала, який сюрприз приготувала мати. На всяк випадок вимила голову, трохи завила кінчики, підфарбувала вії й губи, вдягла темно-сіру спідницю та в’язану кофточку персикового кольору. Посміхнулася своєму відображенню у дзеркалі. Який би сюрприз не чекав — вона зустріне його у гарному вигляді й настрої.

«Олег ще пожалкує», — подумала Олена й почала вдягати чоботи й пальто.

Мама відчинила двері, і Олена завмерла на порозі. Очі матері сяяли, на щоках грає рум’янець, а головне — нова зачіска позбавила її десяти років.

— Мамо, ти чудово виглядаєш, — сказала Олена, передаючи торт.

— Дякую. — Мама сором’язливо посміхнулась. — Роздягайся й заходь у кімнату.

«Точно запросила когось у гості». Олена швидко роздягнулась, поправила перед дзеркалом локони, спідницю й увійшла до кімнати. З дивану назустріч піднявся міцний чоловік років п’ятдесяти, у штанях і темно-синьому светрі, з лисиною над високим чолом і великим, міцним носом. Зовнішні куточки очей променіли зморшками — то була ознака усміхненої людини або когось, хто часто щуриться від сонця. Він теж з цікавістю розглядав Олену. Вона привіталася насторожено.

— Оленко, знайомся, це Микола Гнатович, мій дитячий друг. — Мати підійшла, обійняла її за талію й шукаючо заглянула у вічі.

— Я так і зрозуміла — з села. — Олена розчаровано подивилася на матір.

— Ходімо обідати, борщ прохолоне. — Мама відвела руку й перша пішла на кухню.

Олена сіла на своє звичне місце — спиною до холодильника біля вікна. «Невже він сяде на батькове місце?» — подумала вона. Микола сів навпроти. Інакше й не вийшло б. Між ними сіла мати, спиною до плити й раковини. Так було зручніше вставати, якщо щось знадобиться. Так вони завжди обідали, коли був живий батько.

— То ти з ним мене хотіла познайомити? Не чекала такого від тебе. Ось чому так змінилася, — гірко сказала Олена.

— Навіщо так? — Мама докірливо подивилася на доньку.

— Ти занудьгувала за кулаками? Мало тебе батько бив? Знову захотіла? А пляшка де? Ви горілки не принесли? — спитала Олена, дивлячись на Миколу.

— Микола не п’є. Він… — мати запнулася, провино глянувши на нього.

Той поклав свою грубу селянську долоню на її руку.

— Не треба, Тетяно.

— Зараз ви граєте неп’ючого, а потім покажете свою справжню вдачу, коли переїдете до неї. Мамо, ти що, заміж збираєшся? Це той сюрприз? Миколо, вас дружина вигнала, і ви вирішили до моєї матері пристати?

Олену несло, слова вилітали самі. Вона не могла зупинитися. У матері на очах виступили сльози, губи затремтіли.

Микола дивився у тарілку з холодним борщем.

— Усе сказала? — незвично різко спитала мати. — А що я бачила в житті? П’янки чоловіка та його кулаки. Ти тікала до сусідів, коли він приходив п’яний. Ми виходили з дому, гуляли нічними вулицями, поки він не засне. Я витягала гроші з його кишень, казала, що їх у дворі знайшла, й купувала тобі сукні чи взуття. Ти нічого не знаєш… — вона раптом змовкла й схлипнула.

Олена ніколи не бачила матір такою. Завжди тиха, забита, з переляканим поглядом, вона боялася вступати у суперечки. Пам’ятала, як батько одного разу крикнув, що вона варта лише того, щоб об неї ноги витиралиОлена підійшла до Миколи, взяла його за руку і мовчки притиснулася до плеча, відчуваючи, як здавен забутий спокій наповнює її серце.