Нехай вважають, що моє життя сповнене удачі

Колишня думка, що мені нечувано пощастило в житті…

Соломія зневажала своє ім’я, а ще більше — прізвище Вовчок. Діти ж безжальні до тих, хто відрізняється. Ще з першого класу їй приліпили кличку Вовчиця.

Вона дивилася на себе у дзеркало й мріяла про довге світле волосся, як у Даринки Коваль, довгі ноги, як у Настки Шевченко, або хоч багатих батьків, як у негарненької двієчниці Маринки Бондаренко, за якою до школи приїжджав водій на «Мерседесі». «Навіщо мати вийшла за батька з таким жахливим прізвищем? Хіба не подумала, як мені буде? Вийду заміж тільки за чоловіка з нормальним прізвищем, а ще краще — іноземним», — мріяла вона.

Її дратувало кучеряве темне волосся, що вічно вибивалося з-під шапки та шпильок. Світло-сірі очі на смаглявій шкірі виглядали загадково. Але Соломії вони теж не подобалися.

Мати працювала бухгалтеркою в лікарні, а батько возив автобус. У них завжди не вистачало грошей. Батько збирав на машину, тому скупився на кожну копійку. «Не до нарядів, чай не короли», — бурчав він, помітивши нову річ на доньці. Часто їй доводилось доносити речі за двоюрідною сестрою. Нове діставалося рідко — лише якщо не підходило родичці. Як же їй усе це набридло. Якби батьки були інші, ніхто б не кликав її Вовчицею.

Перед самими випускними до них завітала одна з батькових сестер — тітка Галя. Вона працювала покоївкою в багатій родині в Італії.

— Хочеш, скажу, як туди потрапити? — одного разу перед сном прошепотіла вона.
Спали вони разом у кімнаті Соломії.

— Звісно! — зраділа дівчина.

— Тихо! Микола не схвалить. Тобі вже вісімнадцять?

— Так, у січні виповнилося. — Серце Соломії закалатало.

— От і добре. Дозволу батьків не треба. Зробиш, як скажу, і все вийде. А Микола завжди був жадібним.

Виглядала тітка Галя справжньою італійською сеньйорою. Ніколи б не подумала, що вона проста покоївка. «Головне — гроші, а як їх заробили, нікого не хвилює», — казала вона.

Соломія запалилася цією ідеєю. Тітка Галя дала грошей, обіцяючи, що дівчина поверне, коли заробить.

Вона зробила все, як радила тітка. Для виду, щоб батьки не докучали, вступила до училища на перукарку. Та коли з Італії прийшов виклик, кинула навчання, зібрала речі, написала листа батькам і поїхала.

У Мілані її зустріла тітка Галя та відвезла до великого пишного будинку на околиці, де Соломії належало доглядати за літньою восьмидесятирічною жінкою.

— Не підведи. Не крадь. Я за тебе поручилась, — наставляла вона перелякану власною сміливістю Соломію.

Розкішний будинок вразив скромну дівчину. Її поселили у маленькій кімнатці біля спальні старезної пані. Соломія раділа, що не треба знімати квартиру. За додаткові гроші вона ще двічі на тиждень прибирала. Майже не виходила з дому. Її Італія обмежувалася стінами маєтку та видом з вікна на ідеально підстрижений газон. Але це її не бентежило. «Подумаєш, рік промайне швидко. Не навіки ж я сиділкою. Зароблю, вивчу мову, а там побачимо».

Як і батько, вона почала копити. Витрачати було нікуди. Соломія робила селфі на тлі розкішних меблів вітальні, коли господарів не було вдома, і викладала у соцмережі. «Хай думають, що мені неймовірно пощастило».

Колишні однокласниці заздрили, ставили лайки. Більше ніхто не кликав її Вовчицею, зверталися по імені, питаючи, як вона там опинилася. Відповідала невиразно.

Одного разу її фото прокоментував Андрій, колишній однокласник. Почали листуватися. Він писав про себе скупо: працює у батьківській авторемонтній майстерні, добре заробляє, недавно купив «Фольксваген». Виклав фото біля червоної машини.

Але чим далі, тим більше писав про кохання. Жалів, що вони далеко, питав, коли вона повернеться. Соломія ухилялася, стверджуючи, що не планує повертатися, бо в Італії чудово. Розуміла, що його захоплення викликане її «італійською» історією. Але Андрій запевняв, що вона йому завжди подобалася, ще з сьомого класу. Дійсно, на уроках вона часто ловила його зацікавлений погляд. Їй дуже хотілося йому вірити. І вона вірила.

Одного разу господарі пішли на прийом. Зазвичай поверталися пізно вночі, а то й під ранок. Стара жінка давно спала. Соломія зайшла до гардеробної, приміряла купу суконь господині. Одна, червона на тонких бретельках, сиділа як лита. Італійка була худа, з плоскими грудьми. А у Соломії все було на місці: молода пружна грудь, тонка талія, гарні стегна. Вперше в житті вподобала себе у дзеркалі.

Налила вина у келих, почала фотографувати себе перед дзеркалом, сидячи у вітальні на канапі, на тлі картин з пейА потім, коли літак зник у хмарах, вона зітхнула і подумала, що, можливо, справжнє щастя чекає не там, де блиск італійських будинків, а десь поруч, у простоті і чесності почуттів.