Син дружини забрав мою кімнату

**Щоденник.**

“Ти здурів, Тарасе! Це моя кімната!” — Олег Петрович стояв біля дверей, стискаючи в руці ключі, і не вірив у те, що бачив.

“Була твоя, дядьку Олегу,” — хлопець навіть не підвів голови зі смартфона, розвалившись на дивані. “Тепер моя. Мама сказала.”

“Яка ще мама?!” — вибухнув Олег Петрович. “Я тобі не дядько! І де мій ліжко? Де мої речі?”

Тарас знизав плечима, не відриваючись від екрана.

“Ліжко на балкон винесли, речі в коробки склали. Мама каже, що тобі й там вистачить місця.”

Олег Петрович відчув, що земля йде з-під ніг. Він прожив у цій квартирі двадцять років, ця кімната була його фортецею. А тепер якийсь вісімнадцятирічний нахаба розпоряджається тут, ніби вдома.

“Маріє!” — закричав він, ідучи до кухні. “Маріє, зараз же йди сюди!”

Дружина вийшла, витираючи руки об фартух. На її обличчі не було і тіні сорому.

“Що трапилося, Олеже? Чого ти кричиш?”

“Що трапилося?!” — Олег Петрович був поза себе. “Твій син захопив мою кімнату! Мої речі на балкон викинуто! Що це за безлад?”

“Олеже, заспокойся,” — Марія говорила тихо, але в її голосі відчувалася твердість. “Тарас вступив до університету, йому треба місце для навчання. А ти можеш і на балконі поспати, там затишно, я сама все облаштувала.”

“На балконі?!” — Олег не вірив своїм вухам. “Маріє, ти з глузду з’їхала? Це моя квартира! Я тут прописаний!”

“Наша квартира,” — поправила вона. “І Тарас тепер теж живе тут. Постійно.”

Олег сів на стілець. Коли два роки тому він одружився з Марією, вона попередила, що у неї є син, який живе з батьком. Хлопець іноді приїжджав на вихідні, не заважав. Олег навіть думав, що вони знайдуть спільну мову.

“Чому ти мені нічого не сказала?” — спитав він втомленим голосом.

“А що тут казати?” — Марія сіла навпроти. “Тарас дорослий, йому потрібна окрема кімната. А ти як-небудь пристосуєшся.”

“Пристосуєшся…” — повторив Олег. “Маріє, я працюю у зміни, мені треба висипатися. На балконі зимі холодно, влітку — душно.”

“Нічого, звикнеш. Тарасик хороший хлопчина, не буде тобі заважати.”

Олег подивився на дружину. Два роки тому вона здавалася йому порятунком. Після довгих років самотності, після розлучення з першою дружиною, яка забрала доньку в інше місто, Марія стала для нього глотком свіжого повітря.

“Послухай, Маріє,” — Олег спробував говорити спокійніше. “Може, знайдемо інший варіант? Поставимо Тарасові розкладний диван у вітальні, а моя кімната залишиться моєю?”

“Ні,” — дружина похитала головою. “Тарас вчиться, йому потрібен спокій. А ти лише телевізор дивишся.”

“Лише телевізор…” — Олег відчув, як щось всередині ламається. “Маріє, я втомлююся з роботи. Мені потрібно спати в нормальних умовах.”

“Ти егоїст, Олеже. Думаєш лише про себе. А в мене син, я маю про нього дбати.”

Вечором Тарас вийшов на кухню. Олег сидів за столом і пив чай.

“Послухай, Тарасе,” — почав він. “Давай поговоримо по-чоловічому. Знайдемо компроміс?”

“А що тут шукати?” — хлопець дістав з холодильника йогурт. “У мене тепер своя кімната, у тебе — своя. Все чесно.”

“Моя кімната — на балконі,” — сказав Олег.

“Ну і що? Зате у вас з мамою більше місця.”

“Тарасе, я розумію, що ти студент. Але так з людьми не поводяться.”

“Який компроміс?” — Тарас усміхнувся. “Ви мені не рідня. Мати — це мати, а ви — тимчасово.”

“Тимчасово?” — Олег насторожився.

“А що, ви думали, назавжди?” — хлопець знизав плечима. “Мама ще молода. Може, знайде когось кращого.”

Наступного дня Олег поговорив із Марією знову.

“Маріє, мені серйозно незручно. Знайдимо інший варіант?”

“Годі бурчати,” — вона навіть не підвела очей від каструлі. “Тарас студент, йому треба спокій. А ти дорослий чоловік, потерпиш.”

“Потерпиш?” — Олег не втримався. “Я працюю на електростанції! Якщо не висипатимусь, можу помилитися — і буде аварія!”

“Не перебільшуй,” — відповіла вона.

“Мамо, він мені знову заважає!” — почувся голос Тараса.

Марія повернулася до чоловіка, і Олег побачив у її очах холод.

“Якщо тобі не подобається — можеш з’їхати.”

Через тиждень Олег прийшов додому і побачив новий замок на двеВін повільно закрив за собою двері, усвідомлюючи, що ця квартира, як і його щастя, назавжди залишилися в минулому.