Друга не завжди зайва

– Мамочко, я не хочу йти до бабусі! – скаржилася семирічна Софійка, вириваючись з маминих рук. – Вона мене не любить! Вона любить тільки тітоньку Тетяну!

– Софійко, годі вигадувати, – зітхнула Оксана, застібаючи дочці куртку. – Бабуся всіх онуків однаково любить.

– Неправда! – дитина тупнула ніжкою. – Учора вона Тетянчиного Михасика морозивом частувала, а мені не дала!

– Може, у тебе горло боліло? – спробувала знайти пояснення Оксана.

– Ні! Вона просто мене не любить, бо я не від татового сина!

Оксана завмерла з розческою в руці. Звідки семирічна дитина про таке знає? Хто їй це сказав?

– Софійко, хто тобі таке казав?

– Ніхто, – дівчинка відвернулася до вікна. – Я сама зрозуміла. Михасик же каже, що його тато і мій тато – брати. А я знаю, що мій тато – не справжній. Справжній тато десь далеко живе.

Серце Оксани стиснулося. Вона сіла поруч із дочкою на диван.

– Софійко, слухай уважно. Тато Віталій – твій справжній тато. Він тебе дуже любить, виховує тебе з двох років. І бабуся Марія тебе теж любить.

– Тоді чому вона завжди Михасика хвалить, а на мене свариться? – у дівчинки очі наповнилися сльозами.

Оксана не знала, що відповісти. Бо Софійка мала рацію. Свекруха дійсно ставилася до її доньки зовсім інакше, ніж до онука від старшого сина.

– Мам, ми спізнюємось, – зазирнув у кімнату Віталій. – Софійко, швидше вдягайся, а то бабуся чекатиме.

– Не хочу до бабусі! – знову заплакала дівчинка. – Вона мене не любить!

Віталій з подивом подивився на дружину.

– Що трапилося?

– Потім поясню, – тихо сказала Оксана. – Софійко, вдягайся. Ми всі разом підемо до бабусі.

Йшли міським парком мовчки. Софійка пленталася позаду, час від часу всхлипуючи. Віталій ніс пакет з продуктами для матері, а Оксана думала, як складеться цей візит.

Марія Петрівна завжди була жінкою непростою. Коли Віталій привів у дім Оксану з дворічною донькою, свекруха зустріла їх холодно.

– Навіщо тобі чужа дитина? – казала вона синові. – Знайди нормальну дівчину, народиш своїх дітей.

Але Віталій був наполегливим. Він полюбив Оксану й Софійку як рідну. Одружився, усиновив дівчинку, даІ тепер, коли бабуся Марія нарешті розкрила серце, Софійка зрозуміла, що любов – це не про кров, а про те, хто стоїть поруч у найважливіші моменти.