Сестра взяла справи в свої руки

**Сестра вирішила за всіх**

Телефон задзвонив рівно о сьомій ранку, коли Марічка щойно встала й пішла на кухню ставити чайник. Вона глянула на екран і скривилася – дзвонила молодша сестра Оксана.

— Алло, Окс, що сталося? Ти ж знаєш, я ще як слід не прокинулася.

— Марічко, термісно приїжджай до мами! — голос Оксани звучав схвильовано. — Я вже все вирішила, документи оформила. Ми продаємо мамину квартиру й влаштовуємо її в гарний пансіонат.

Марічка ледь не випустила телефон.

— Що ти сказала? Який пансіонат? Про що ти взагалі?

— Не роби вигляд, що не розумієш! Мама зовсім глузд втрачає. Учора газ не вимкнула, а позавчора сусідка знайшла її на сходах – забула, на якому поверсі живе. Так далі не можна!

— Оксанко, почекай. Давай спокійно поговоримо. Які документи ти оформила?

— Довіреність на продаж квартири. Мама сама підписала. Я їй пояснила, що це для її ж блага.

Марічка відчула, як усередині все закипає.

— Ти з глузду з’їхала? Як ти могла таке зробити без нас? У мами двоє дітей, між іншим!

— А де ти була весь цей час? — відчепилася Оксана. — Приїжджаєш до мами раз на тиждень на півгодини й гадаєш, що виконуєш доччий обов’язок? А я щодня після роботи до неї йду, продукти купую, ліки слідкую!

— Я працюю з ранку до ночі, ти ж знаєш! І живу не за розговором, як ти!

— Ось саме тому я й вирішую, що для мами краще. Приїжджай, якщо хочеш попрощатися з квартирою. Завтра ріелтор приходить оцінювати.

Оксана кинула трубку. Марічка стояла посеред кухні з телефоном у руках і не вірила в те, що відбувається. Молодша сестричка, яку вона ще вчора сприймала як дивачку, взяла й вирішила за всіх долю їхньої сімдесятип’ятирічної мами.

Марічка швидко зібралася й поїхала до матері. Дорогою вона згадувала, як після смерті батька саме вона, як старша, взяла на себе всі турботи про маму. Допомагала грошима, вирішувала побутові питання, возила по лікарях. А Оксана тоді тільки інститут закінчувала, жила безтурботним студентським життям.

Квартира мами була на третьому поверсі старої хрущовки. Марічка піднялася знайомими сходами й подзвонила у двері. Відчинила мама – Ганна Іванівна, невисока, худесенька жінка з уважними каріми очима.

— Марічко, кохана! — зраділа вона. — Так рано приїхала. Щось трапилося?

— Мамо, нам треба поговорити. Серйозно.

Вони пройшли на кухню. Мама поставила чайник і дістала з шафи печиво.

— Мамо, розкажи мені про вчорашній день. Що робила?

Ганна Іванівна задумалася.

— Вранці встала, поснідала. Потім… Потім Оксанка приходила. Ми про щось говорили. Вона якісь папери принесла.

— Які папери, мамо?

— Не пам’ятаю точно. Казала, що це важливо для мого блага. Щоб підписати.

— І ти підписала?

— Так, звісно. Оксанка ж розумніша у цих справах. Вона ж економіст.

Марічка стиснула кулаки. Мама дійсно стала забудькуватою, але це не значить, що вона втратила право голосу у власному житті.

— Мамо, а ти пам’ятаєш, про що ще Оксана говорила?

— Щось про пансіонат. Казала, що там мені буде краще, що за мною доглядатимуть. Але я не хочу нікуди їхати звідси, Марічко. Це ж мій дім.

У маминих очах блиснули сльози. Марічка обняла її.

— Нікуди ти не поїдеш, мамо. Я не дозволю.

У цю мить у двері подзвонили. Прийшла Оксана – енергійна, коротко підстрижена жінка років сорока трьох у діловому костюмі.

— О, ти вже тут, — сказала вона, побачивши Марічку. — Добре. Тепер можемо все обговорити по-дорослому.

— По-дорослому? — Марічка встала зі столу. — Ти називаєш дорослою поведінкою обман беззахисної літньої жінки?

— Нікого я не обманювала! Мама сама погодилася підписати довіреність.

— Мама не розуміла, що підписує!

— А мама тут, до речі! — втрутилася Ганна Іванівна. — І геть кричати в моїй квартирі!

Сестри замовкли. Мама рідко підвищувала голос, і коли це траплялося, всі її слухали.

— Оксанко, поясни мені ще раз, що це за папери я учора підписала.

Оксана сіла поруч із мамою й взяла її за руку.

— Мамо, я оформила довіреність на продаж квартири. І знайшла для тебе чудовий пансіонат. Там чисто, гарно, є лікар, кухар готує дієтичну їжу. У тебе буде окрема кімната, і ми зможемо відвідувати тебе, коли схочемо.

— Але я не хочу продавати квартиру, — тихо сказала мама. — Тут усе моє життя. Тут жив твій тато.

— Мамо, розумій, тобі самій тут небезпечно. Ти можеш не вимкнути газ, впасти, і ніхто не дізнається.

— У мене є сусіди, є ви.

— Сусіди – чужі люди. А ми працюємо. Марічка живе в іншому кінці міста, я теж не можу бути поруч кожної хвилини.

Марічка не витримала.

— Оксанко, ми можемо найнятиОксана примружила очі, але потім кивнула: “Добре, спробуємо з сиділкою, але якщо не вийде – повернемося до варіанта з пансіонатом.”