Мамо, дайте спокій! Ми планували малюка через три роки.

—Мамо, годі мене читати. Ми з Денисом планували дитинку років через три… Щонайменше через три! Зараз у нас купа проектів, планів, Туреччина, зрештою. Яка вже дитина, мам?! — У голосі доньки пролунало таке роздратування, що Катерина Михайлівна поспішила закінчити розмову.

Молоді, гарні, амбітні, з мрією змінити світ. І раптом — несподівана вагітність.
—Донечко, тільки нічого не роби, будь ласка, поки ми не з’їдимо в Задніпровське… — тихо попросила мати.

***

Скільки Оля пам’ятає себе, вони завжди святкували мамин день народження в Задніпровському, хоча дівчині ці поїздки ніколи не подобалися: тиха родинна вечеря при свічках, а вранці — відвідування монастиря.
—Тату, а чому на мамин день ми їздимо саме в це село? Там нудно, як у склепі!
—Без Задніпровського не було б ні тебе, ні мами… а може, й мене. Зрозуміла? —Зрозуміла,— буркнула донька, хоча не зрозуміла нічого.
А цього року тата не стало — інфаркт. Бачачи, як мати цілими днями плаче, не виходить із кімнати, Оля сама запропонувала поїхати в Задніпровське на вихідні.
—Олюню, я думала, ти не терпиш цього села.
—Я тебе люблю, мамо… Поїдемо самі, Дениса з роботи не відпустять.

***

Спекуча спека вщухла, і в повітрі розлилося щось чарівне. Катерина вийшла на ґанок, вдихнула п’янкий запах свіжоскошеної трави та суниць.
—Шкода, що Володимира вже немає…
—Мамо, пам’ятаєш, як ми з татом пекли тобі торт на день народження? Борошно було всюди: на кухні, на ґанку, у бесідці, навіть у лазні… А ти не сварилась — просто засміялась і сказала, що потрапила в зимову казку, — Оля всміхнулася й накинула матері пледик на плечі.
—Донечко, я хотіла поговорити з тобою про твою вагітність.

— Вби.ти — не можна залишити… — Оля глибоко зітхнула й заплющила очі. — Мамо, не починай, ми з Денисом вже все вирішили. Наш вибір — свобода!
—Донечко, тільки не перебивай мене… — Катерина Михайлівна відчула, як у горлі стиснувся ком, а очі застелила мла. — Тобі ж не секрет, що ти пізня дитина. Лікарі категорично забороняли мені народжувати. Я мусила померти під час пологів, і шансів вижити не було.
—Мамочка моя… — Оля міцно обняла матір, відчуваючи, як та тремтить.

—Не перебивай… Коли Володимир дізнався, що я вагітна, дуже мучився, навіть знову почав палити. Він шалено хотів дітей і любив мене більше за життя. Він одразу сказав, що без мене не зможе. Тоді моя подруга Оксана запросила нас у Задніпровське. Я їхала попрощатися з усіма. І чоловіка хотіла підготувати. Я прийняла рішення одразу — ти будеш жити на цій землі замість мене.
—Ти заради мене… — Оля переривчасто дихала, намагаючись не розплакатися.

—Рішення я прийняла, але не знала, як сказати Володимиру. Стала ходити до монастиря, благати Матінку Божу про допомогу, пораду.
Ось якось повертаюся, а у сусідів сарай палає. Бачу — собака заскочила у вогонь, вискочила, кинула на землю маленький клубочок, знову ринула в полум’я. Перекриття почали валитися. А собака з’явилася з щеням у зубах. Весь обвуглений, очі в пухирях. Підповзла до щенят, нюхає, перевіряє, чи живі. Зрозуміла, що не всіх врятувала — знову кинулася в пекло. Виповзла через п’ять хвилин, поклала третє щеня мені під ноги, штовхнула мокрим носом у мою щоку, злизнула солону сльозу й… затихла.

Володимир підбіг, а я ридаю, притискаю щенят до грудей. Більше він ні про що не питав. Зрозумів, що я буду народжувати. Тільки очі у нього були постійно червоні, аж поки ти не з’явилася на світ.
Ти народилася вчасно і цілком здоровою. Лікарі тільки розводили руками та казали, що дива ще трапляються, — очі матері засяяли, зморшкувате обличчя розгладилося.
—Мамо, а чому ви мені ніколи не розповідали цю історію?
—Не знаю… Мабуть, час не настав.

***

А рівно через рік Оля з Денисом подарують Катерині Михайлівні невеличкий дім у Задніпровському. Донька сидітиме на ґанку, ніжно притискаючи до грудей крихітного синочка.
—Мамо, це наш із Денисом найкращий проект, наше щастя. Мені страшно уявити, що я могла втратити найдорожче на світі заради якоїсь міфічної свободи.
Катерина Михайлівна загадково посміхнеться і тихо прошепоче:

—Недарма ми прожили ці життя…