Connect with us

З життя

Жених став чоловіком, але золовка вирішила виселити наречену з спальні

Published

on

— Ой, а ти хто? — глухо промовив чоловічий голос із спальні, коли Соломія відчинила двері своєї хати.

— Це, власне, моє питання, — відповіла вона. — Що ви робите в моїй кімнаті?

У дверях з’явилась білявка в шовковому халаті з вищеною усмішкою.

— А-а-а, так це ж ти, Соломія! Олесь багато розповідав про тебе, — простягнула вона. — Я Мар’яна, сестра твого нареченого.

Після виснажливого дня Соломія мріяла лише про гарячу ванну. Натомість у її хаті вже господарювала рідня нареченого.

— Олесь — мій хлопець, а не чоловік, — підкреслила Соломія. — І ми не домовлялися про ваш візит.

З-за плеча Мар’яни визирнув збентежений парубок.

— Ми з Андрієм приїхали у відпустку, — перебила його Мар’яна. — Брат сказав, що ми можемо пожити у вас тиждень.

Соломія пройшла на кухню й побачила хаос: брудний посуд, порожні пакети від їжі.

— Цікаво, коли Олесь встиг їм це пообіцяти? Вранці жодного слова не було.

— Боже, яка ти напружена! — Мар’яна дістала з холодильника вино. — Олесь дав мені ключі ще місяць тому. Я думала, ви обговорювали це, а якщо ні — то й дурниці.

— Ні, ми не обговорювали. І чому ви в нашій спальні, а не у гостевій?

Мар’яна знизала плечима: «Гостова така тісна, а у вашій ліжко ширше. Олесь казав, що ви кілька днів поживете на розкладному дивані».

Перед очима спалахнув неприємний вечір знайомства з родиною Олеся, де його мати й сестра відверто виявляли зневагу.

— Мені шкода, але це моя хата, моя спальня і моє ліжко, — твердо сказала Соломія. — Олесь живе тут за моїм запрошенням.

— Зрозуміло, отже, чутки правдиві, — засміялась Мар’яна. — Мама казала, що тримаєш його на короткому повідку.

— Послухай, я втомлена. Можете залишитися у гостевій на ніч. А нашу кімнату — звільніть.

— Почекаємо на Олеся. Впевнена, він пояснить тобі, як нечемно диктувати умови, — фуркнула Мар’яна.

Коли Олесь повернувся, сестра одразу ж кинулася до нього зі скаргами:

— Олесю! Твоя дівчина хоче викинути нас із спальні!

— Соломіє, що трапилося? — здивовано спитав він.

— Чому ти віддав сестрі ключі від моєї хати? — спокійно запитала вона.

— *Нашої* хати, Соломіє. Я тут живу, пам’ятаєш?

— Пам’ятаю. За *моїм* запрошенням. Але це не дає тобі права розпоряджатися ключами без моєї згоди.

На балконі Олесь почав розмову з докором:

— Що на тебе напало? Це ж моя сестра. Я обіцяв, що вони можуть переночувати.

— І тому вони зайняли нашу спальню?

— Та яка різниця? Там ліжко більше. Можемо кілька днів поспати у гостевій.

— Справа в тому, що ти віддав ключі від *моєї* хати без мого відома.

— Андрій — не чужий! Це хлопець Мар’яни.

— Я його вперше бачу! І твою сестру ледь знаю.

— Тобто ти просто відразу не сприйняла мою родину?

Із кімнати лунав голос Мар’яни, яка скаржилася матері по телефону: «Ця *вискочка* нас виганяє! Олесь зараз їй все пояснить».

— Соломіє, давай розсудливо, — сказав Олесь. — Це всього на тиждень. Якщо ми хочемо бути разом, тобі доведеться йти на компроміс.

Він повернувся в кімнату, залишивши Соломію саму. Вона бачила, як він щось весело сказав сестрі, наче її взагалі не існує.

Щось всередині неї обірвалося. Два роки стосунків, підтримка, поступки — все промайнуло перед очима.

— Геть із моєї хати! — тихо, але твердо пролунало.

Усі троє остовпіли.

— Що?! — перепитав Олесь.

— Ви чули. Вон. Усі троє.

— Олесю, припини цю істеричку, — засміялась Мар’яна.

Але Соломія вже йшла до спальні. Вона схопила валізу Мар’яни й потягла до дверей, викидаючи вслід сукні, косметику, взуття.

— Ти що робиш?! — завила Мар’яна.

Соломія розчинила двері й виштовхнула валізу на сходи.

— Ти збожеволіла!!! — підскочив Олесь. — Негайно зупинись!

— Ні, це ти збожеволів, якщо думаєш, що хтось має право мене принижувати в *моїй* хаті. А тепер — твоя черга.

— Соломіє, давай спокійно, — почав він благальним тоном.

— Говорити нічого. Я все зрозуміла. Для тебе моя думка — пусте.

Вона повернулась у спальню й почала збирати його речі. Сорочки, джинси, годинник — все опинилося на сходах.

— Ти божевільна! — кричала Мар’яна, хапаючи розкидані речі.

— Ти не можеш просто так мене викинути, — нарешті промовив Олесь. — Ми ж планували весілля.

— Дякувати Богові, що не встигли. Я заслуговую на людину, а не на те, що тобі подобається. А ти… можеш жити зі своєю сестрою.

Вона захлопнула двері перед їхніми обличчями.

За півгодини, коли крики за дверима стихли, Соломія замовила вечерю з улюбленого ресторану. Відчиняючи двері кур’єру, вона побаПроходя повз вікно, вона побачила, як Олесь і Мар’яна з гуркотом завантажили свої речі в таксі й від’їхали, а в її серці залишився лише спокій і світле відчуття нового початку.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

двадцять + два =

Також цікаво:

З життя12 години ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя12 години ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя20 години ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя20 години ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя22 години ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...

З життя23 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“Of course, everyone remembers perfectly well” “I dont remember because it never happened!” Peter Redford said seriously, looking at her...

З життя1 день ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“I dont remember because it never happened!” said Redford, looking at her with his earnest, grandfatherly eyes. The conversation died...

З життя1 день ago

Shut Up!” He Snarled, Hurling the Suitcase to the Floor. “I’m Leaving You and This Dump You Call a Life.

“Shut it,” the husband snapped, tossing his suitcase onto the floor. “I’m leaving you and this dump you call a...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.