Connect with us

З життя

Право вибрати свій шлях

Published

on

Сліпучий промінь сонця прорізався крізь штори, висвітлюючи напружені обличчя за обіднім столом, але навіть він не зміг розтопити лід, що сковав повітря у просторих сінях.

— Ми з Олесею хочеться пожити тут кілька років, — Андрій говорив твердо, намагаючись приховати тремтіння у голосі. — Допоможе зібрати на власне.

Олеся, сидячи поруч, нервувала край скатертини. Навпроти них Соломія Миколаївна, мати Андрія, завмерла з ножем у руці, ніби готова була розрубати не хліб, а саму цю ідею. Віктор Степанович, батько, задумливо пив чай, уникаючи поглядів.

— Пожити тут? — Соломія Миколаївна повільно опустила ніж. — З цією… твоєю дружиною?

— Так, мамо, з моєю дружиною, — підкреслив Андрій. — Набридло знімати. Це тимчасово, поки не зберемо на іпотеку.

— У нас є місце, — раптом підтримав Віктор Степанович, відставляючи чашку. — Дві кімнати пустіть. Чому не допомогти дітям?

Соломія Миколаївна кинула на чоловіка погляд, сповнений докору:
— А мене хтось питав? Я маю терпіти чужу жінку у своїй хаті?

— Олеся не чужа, — Андрій відчув, як у ньому закипає лють. — Вона моя родина.

— Родина! — осміхнулася мати. — Це захоплення, Андрію. Я її наскрізь бачу. Думаєш, вона тебе любить? Їй потрібна наша хата, твої гроші, твоя частка!

Андрій стиснув кулаки. Ця розмова повторювалася вже не вперше. З першого дня знайомства з Олесею мати її не прийняла — без пояснень, без причин. Можливо, справа була в тому, що Олеся стала тією, хто порушив звичний лад, де Андрій залишався під повним матчиним контролем.

— Мамо, — Андрій намагався говорити спокійно, — третина цієї хати моя. За заповітом бабусі. Я маю право тут жити.

Соломія Миколаївна зблідла:
— Ти мені погрожуєш? Власній матері? Це вона тебе підмовляє, так? Навчила шантажувати!

— Годі, Соломіє, — втрутився Віктор Степанович, підвищивши голос. — Андрій має рацію. Це його дім теж.

— Тоді нехай живе у своїй третині! — Соломія Миколаївна схопилася. — У комірчині! Чи на балконі!

Андрій повільно підвівся, його терпець урвався:
— Гаразд. Якщо не хочеш по-доброму, я продам свою частку. І повір, знайду таких сусідів, що ти пошкодуєш. Уяви, як весело буде жити з любителями голосної музики чи колекціонерами змій?

— Ти не посмієш, — прошипіла Соломія Миколаївна.

— Тиждень на рішення, — Андрій пішов до дверей. — Потім дзвоню ріелтору.

У передпокої він зупинився, намагаючись стримати тремтіння. Ніколи раніше він не кидав матері такого виклику. Але заради Олесі, заради їхнього майбутнього, він був готовий на все.

Повернувшись до орендованої квартири, Андрій побачив тривогу в очах Олесі.
— Як минуло? — спитала вона, вже знаючи відповідь.

— Як завжди, — втомлено опустився на диван. — Тато за нас, мати проти. Але я дав їй зрозуміти: або ми живемо у них, або продаю частку.

Олеся наморщила чоло:
— Андрію, може, не треба? Ми якось…

— Ні, — відрізав він. — Я не відступлю. Вона мусить прийняти тебе.

Тиждень минув без відповіді. На восьмий день Андрій подзвонив рієлтору:
— Хочу продати третину. Швидко і недорого.

Через три дні до батьківського дому прийшли перші «покупці» — двоє чоловіків з тату й запахом перегару. Віктор Степанович зустрів їх усмішкою:
— Заходьте, оглядайтесь! Частка у гарній хаті, центр міста!

— А де наша третина буде? — буркнув один, оглядаючи вітальню. — Спати де? У ванній?

— Це юридичне питання, — підморгнув Віктор Степанович. — Формально вся хата у спільній власності.

Соломія Миколаївна, почувши галас, вийшла із спальні:
— Це ще хто? — її голос тремтів від обурення.

— Покупці, серденько, — спокійно відповів чоловік. — Цікавляться часткою Андрія.

— Геть! — скрикнула вона. — Ніхто не буде жити в моїй хаті!

Наступного дня прийшли інші — пара з ексцентричним виглядом, що розповідала про свою колекцію тропічних жуків. Соломія Миколаївна зблідла, почувши про «нешкідливих павуків із долоню». Третій візит був ще гіршим: чоловік, який представився шанувальником нічних медитацій з бубнами.

На четвертий день Соломія Миколаївна не витримала і подзвонила синові:
— Ти що, серйозно хочеш продати хату якимось божевільним?

— Я попереджав, — холодно відповів Андрій. — Ти мала шанс.

— Гаразд, — видихала вона. — Нехай твоя Олеся приїжджає. Але будуть правила!

Ввечері Андрій приїхав сам обговорити умови. Олеся залишилася вдома — він не хотів, щоб вона знову терпіла приниження.

— Назви свої правила, — сказав він, дивлячись матері в очі.

—Але за вікном вже падав перший сніг, немов натякаючи, що кожен початок — це кінець чогось іншого.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

тринадцять + сім =

Також цікаво:

З життя11 години ago

You’re Not the Mistress — You’re the Maid

You’re not the lady of the houseyoure just the help, Molly, dear, just a little more of this salad for...

З життя11 години ago

I Married My 82-Year-Old Neighbour to Prevent Him from Being Placed in a Care Home…

I married the widower next door, Arthur Bennett, whos eighttwo, just to keep the care home at StAlbans from taking...

З життя14 години ago

Oh, my boy has arrived!” Evdokiya exclaimed with joy.

Ah, my lads arrived, my mother, Evelyn, shouted with delight. I stood at the door, cap in my hand, and...

З життя14 години ago

A Young Woman’s Journey

A young woman, cradling a little girl, stepped off the omnibus at the sign that read Willowmere Village of Willowmere....

З життя22 години ago

You’re Not the Mistress — You’re the Help

You’re not the mistress of the houseyoure just the servant, my motherinlaw, Agnes Whitaker, said, her voice as sweet as...

З життя22 години ago

The Weight of Solitude

Loneliness The lady turned down a marriage proposal from a cavalry officer, and he rejected her. It was better to...

З життя24 години ago

Oh, My Son Has Come Home!” Exclaimed Evdokia with Delight.

I remember that day as if it were a scene from a faded photograph. My mother, Edith Whitaker, brightened the...

З життя1 день ago

Wolfie: A Tale of Adventure and Camaraderie

30October2025 Im writing this down because the strange twists of my early life still haunt me, and perhaps by putting...