Connect with us

З життя

Право вибрати свій шлях

Published

on

Сліпучий промінь сонця прорізався крізь штори, висвітлюючи напружені обличчя за обіднім столом, але навіть він не зміг розтопити лід, що сковав повітря у просторих сінях.

— Ми з Олесею хочеться пожити тут кілька років, — Андрій говорив твердо, намагаючись приховати тремтіння у голосі. — Допоможе зібрати на власне.

Олеся, сидячи поруч, нервувала край скатертини. Навпроти них Соломія Миколаївна, мати Андрія, завмерла з ножем у руці, ніби готова була розрубати не хліб, а саму цю ідею. Віктор Степанович, батько, задумливо пив чай, уникаючи поглядів.

— Пожити тут? — Соломія Миколаївна повільно опустила ніж. — З цією… твоєю дружиною?

— Так, мамо, з моєю дружиною, — підкреслив Андрій. — Набридло знімати. Це тимчасово, поки не зберемо на іпотеку.

— У нас є місце, — раптом підтримав Віктор Степанович, відставляючи чашку. — Дві кімнати пустіть. Чому не допомогти дітям?

Соломія Миколаївна кинула на чоловіка погляд, сповнений докору:
— А мене хтось питав? Я маю терпіти чужу жінку у своїй хаті?

— Олеся не чужа, — Андрій відчув, як у ньому закипає лють. — Вона моя родина.

— Родина! — осміхнулася мати. — Це захоплення, Андрію. Я її наскрізь бачу. Думаєш, вона тебе любить? Їй потрібна наша хата, твої гроші, твоя частка!

Андрій стиснув кулаки. Ця розмова повторювалася вже не вперше. З першого дня знайомства з Олесею мати її не прийняла — без пояснень, без причин. Можливо, справа була в тому, що Олеся стала тією, хто порушив звичний лад, де Андрій залишався під повним матчиним контролем.

— Мамо, — Андрій намагався говорити спокійно, — третина цієї хати моя. За заповітом бабусі. Я маю право тут жити.

Соломія Миколаївна зблідла:
— Ти мені погрожуєш? Власній матері? Це вона тебе підмовляє, так? Навчила шантажувати!

— Годі, Соломіє, — втрутився Віктор Степанович, підвищивши голос. — Андрій має рацію. Це його дім теж.

— Тоді нехай живе у своїй третині! — Соломія Миколаївна схопилася. — У комірчині! Чи на балконі!

Андрій повільно підвівся, його терпець урвався:
— Гаразд. Якщо не хочеш по-доброму, я продам свою частку. І повір, знайду таких сусідів, що ти пошкодуєш. Уяви, як весело буде жити з любителями голосної музики чи колекціонерами змій?

— Ти не посмієш, — прошипіла Соломія Миколаївна.

— Тиждень на рішення, — Андрій пішов до дверей. — Потім дзвоню ріелтору.

У передпокої він зупинився, намагаючись стримати тремтіння. Ніколи раніше він не кидав матері такого виклику. Але заради Олесі, заради їхнього майбутнього, він був готовий на все.

Повернувшись до орендованої квартири, Андрій побачив тривогу в очах Олесі.
— Як минуло? — спитала вона, вже знаючи відповідь.

— Як завжди, — втомлено опустився на диван. — Тато за нас, мати проти. Але я дав їй зрозуміти: або ми живемо у них, або продаю частку.

Олеся наморщила чоло:
— Андрію, може, не треба? Ми якось…

— Ні, — відрізав він. — Я не відступлю. Вона мусить прийняти тебе.

Тиждень минув без відповіді. На восьмий день Андрій подзвонив рієлтору:
— Хочу продати третину. Швидко і недорого.

Через три дні до батьківського дому прийшли перші «покупці» — двоє чоловіків з тату й запахом перегару. Віктор Степанович зустрів їх усмішкою:
— Заходьте, оглядайтесь! Частка у гарній хаті, центр міста!

— А де наша третина буде? — буркнув один, оглядаючи вітальню. — Спати де? У ванній?

— Це юридичне питання, — підморгнув Віктор Степанович. — Формально вся хата у спільній власності.

Соломія Миколаївна, почувши галас, вийшла із спальні:
— Це ще хто? — її голос тремтів від обурення.

— Покупці, серденько, — спокійно відповів чоловік. — Цікавляться часткою Андрія.

— Геть! — скрикнула вона. — Ніхто не буде жити в моїй хаті!

Наступного дня прийшли інші — пара з ексцентричним виглядом, що розповідала про свою колекцію тропічних жуків. Соломія Миколаївна зблідла, почувши про «нешкідливих павуків із долоню». Третій візит був ще гіршим: чоловік, який представився шанувальником нічних медитацій з бубнами.

На четвертий день Соломія Миколаївна не витримала і подзвонила синові:
— Ти що, серйозно хочеш продати хату якимось божевільним?

— Я попереджав, — холодно відповів Андрій. — Ти мала шанс.

— Гаразд, — видихала вона. — Нехай твоя Олеся приїжджає. Але будуть правила!

Ввечері Андрій приїхав сам обговорити умови. Олеся залишилася вдома — він не хотів, щоб вона знову терпіла приниження.

— Назви свої правила, — сказав він, дивлячись матері в очі.

—Але за вікном вже падав перший сніг, немов натякаючи, що кожен початок — це кінець чогось іншого.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 4 =

Також цікаво:

З життя17 хвилин ago

I’m twenty-nine years old. Maybe I’m the most naive woman in the world, because until recently I thought everything in my family was just fine. And I couldn’t have been more wrong.

I am twenty-nine years old. Perhaps Im the most naive woman in the world, because up until recently, I truly...

З життя18 хвилин ago

I cleaned the house, got dressed, set the table, but no one came. Still, I waited for my daughter and son-in-law until the very end.

When Alice was six years old, my wife passed away. From that moment on, nothing was ever the same. At...

З життя18 хвилин ago

I’m twenty-nine years old. Perhaps I’m the most naïve woman in the world, because until recently I thought everything was fine in my family. And I was completely wrong in my belief.

Im twenty-nine. Perhaps Im the most naïve woman in Britain, since until recently, I thought everything in my family was...

З життя48 хвилин ago

We Left Our London Flat to Our Son and Moved to the Countryside—He Moved in with His Mother-in-Law a…

So, you know, my husband and I ended up handing over our flat to our son and moving out to...

З життя49 хвилин ago

Rita Visits Her Best Friend Pauline’s Flat on New Year’s Eve to Water the Plants and Feed Her Pet To…

So, you wont believe what happened to Alice the other New Years Eve. Shed agreed to pop round to her...

З життя2 години ago

The Next Day, Our Neighbour Was Leaning Over Our Fence Again. My Wife Told Her We Had a Lot of Work …

The next day, our neighbour was once again hanging over our garden fence. My wife strolled over to her and...

З життя2 години ago

Rushing Home with Heavy Bags, Vera Was Distracted by Dinner Plans—But Everything Changed When She Fo…

Monday, 18th December I was rushing home through the chilly London streets, arms aching with heavy bags crammed with groceries....

З життя3 години ago

Igor, the Boot! The Car Boot’s Flung Open—Stop the Car Now!’ Marina Shouted, Already Realising All W…

James, the boot! The boots openpull over! Emily shouted, though deep down she already knew it was too late. Their...