Продамо дім, але матір вже вдома!

Дім продамо, а маму – до нас

Олег сидів на кухні разом із дружиною, Маріанною. Вона готувала – возилася з духовкою і балакала без упину. А Олег, збираючись на роботу, пив каву, дивився у вікно на сонце, що повільно піднімалося, і намагався зловити суть розмови своєї коханої жінки.

— Олеже, ти мене слухаєш? — нігті Маріанни раптом вп’ялися йому в плече.
— Ну, рідненька, звісно! — поспішно відповів Олег, намагаючись відсунути її руки. Адже манікюр у неї завжди був ідеальний.
— Тоді що я тобі щойно сказала? — у її очах з’явилася холодна вимогливість.
Олег зітхнув.
— Ти знову завела розмову про продаж дому.
— Так. А чому?
— Якщо ми заберемо маму до нас, життя стане простішим. Менше доведеться економити.
— Ти ж розумієш, що там, по суті, глухе місце? Нічого для нас корисного немає.

Навіщо їй там жити, якщо пенсії не вистачає навіть на комунальні послуги? Чому це маємо платити ми?

За що? — у голосі Маріанни відчувалося зневага й обурення. У її майже сорока років, з чітким розумінням життя, це звучало навіть зловісно.

Цей низький, трохи хрипкуватий голос часом зачаровував…

Вже давно не той солов’їний спів, легкий і ніжний, як був колись… Але все ж.

Олегу вже було за сорок. Однак він звик робити так, як сказала Маріанна. Зазвичай це не призводило до поганого, навпаки.

— Мама ж має десь жити, — мляво промовив Олег.

— Має. У нас. А дім продамо. І гроші отримаємо, і кредити закриємо.

Ще й фінансову ситуацію покращимо. І разом вести господарство веселіше буде, правда? — допитувалася Маріанна.

Олег слухняно кивнув. Хоча його робота інженером у будівництві приносила непогані гроші, але від додаткового доходу навряд хто відмовиться.

Тим більше, що дім був колись оформлений на нього. А платити за те місце, де не живеш, йому не дуже хотілося.

— Ну то давай, завтра викладай оголошення, мамі також подзвони і скажи, нехай збирається.

Переїде до нас, а там і покупець знайдеться, — Маріанна раптом усміхнулася, показавши зуби, ніби хижачка, що знайшла жертву.

***

Ганна почала свій день, як завжди. Сонце вже давно зійшло, а літня жінка тільки-но прокинулася. Вийшла в сад, щоб поглянути за деревами.

Раптом у кишені штанів задзвонив старий кнопковий «Нокіа».

Новітні технології Ганна визнавати не хотіла. І навіть прості речі, наприклад, як користуватися пральною машинкою, Олегу доводилося пояснювати не раз.

А тут, за містом, була справжня благодать. Тут вона ніби застигла в часі, і нічого складного не існувало.

Такі звичні серцю журнали, сусіди. Пенсія в шістдесят п’ять. Здавалося, життя вдалося.

Однак, коли вона почула голос сина, її серце стиснулося.

— Привіт, мамо. Слухай, ми тут з Маріанною порадилися й вирішили, що твій дім треба продавати.

— Що?! — Ганна вийшла на ґанок і, важко дихаючи, сіла на лавку.

— А чим ти незадоволена? Ми вирішили, що немає сенсу тобі в селі погано жити, краще з нами поживеш. На ці гроші хоча б своє життя покращимо.

— Пропонуєш жити з вами? Я вам не заважатиму? — поцікавилася Ганна.

— Мамо! Ну годі тобі! Не заважатимеш, ми готові виділити тобі кімнату і все, що забажаєш.

Житимемо, як належить, однією великою родиною. І тобі легше буде, не доведеться так сильно економити на пенсії. Одні плюси.

Ганна почала нервово кусати губи. Однак син не збавляв темпу.

— Я вже виклав оголошення. Тож давай, збирай речі, завтра субота, і я приїду за тобою.

Не бери багато, не хотілося б витрачати час на перевезення.

Так зовсім нове життя замаячило перед Ганною. Син швидко кинув трубку, звісно, зайнята людина.

А вона залишилася сидіти на лавці, роздумуючи про життя. Вони давно домовилися з Олегом про оплату рахунків.

Так, пенсія у неї дуже скромна, але як вона могла припустити, що він використає це як привід і просто поставить перед фактом?

Вибору їй не залишили, тому доведеться підкоритися.

Стогнучи і вздихаючи, гладячи хворобливу поясницю, вона повернулася до дому, думаючи про сад із фруктовими деревами, у який вкладено стільки сил…

І вона його більше ніколи не побачить!

***

Маріанна скривилася.

— Оце ви, Ганно Михайлівно, ще й готуєте. Я ж вам казала, не треба такі борщі варити. Вся кухня пропахла.

Невістка з дуже невдоволеним виглядом і різкими, нервовими рухами відчинила вікно для провітрювання.

Ганна на кілька секунд застигла в нерозумінні.

— А як же мені бути? Я не дуже звикла до того, як ви їсте й готуєте, — відповіла вона. — Мені потрібна ситна їжа.

— Ну то готуйте нормальну їжу. Знаєте, пасту, з гарним соусом, ще щось таке.

Що і ми зможемо їсти, і гості, якщо що,Олег, зрозумівши, що втратив і матір, і сім’ю, стояв на порозі порожньої квартири, і лише сльози нагадували про те, що вже ніколи не повернеться.