Connect with us

З життя

Мені не потрібна ваша турбота

Published

on

Сьогодні ввечері я хочу записати одну історію, яка змусила мене переосмислити багато чого.

Стояла біля під’їзду, переводила дух. Тяжкі пакети з продуктами висіли на руках, а підніматися на п’ятий поверх без ліфта з кожним роком ставало важче. Сімдесят три – це вам не жарти, хоч я ніколи в цьому не зізнавалася.

– Тіто Олено! – почула знизу. – Зачекайте, я допоможу!

Озирнувся – піднімався сусід із третього, молодий хлопець, Дмитро, працює десь айтішником. Завжди в навушниках, але чемний.

– Не треба, сама впораюся, – різко відповіла я, притиснувши пакети до себе.

– Та годі вам, тіто Олено, мені не складно. Я ж так само додому йду.

Він спробував взяти один пакет, а я одразу відвернулася.

– Кажіть – не треба! Я ще не така стара, щоб мені допомагали.

Дмитро завмер на сходах, здивований.

– Ну… добре. Як скажете.

Він пройшов повз мене, і я проводила його злим поглядом. Знайшовся добродій! Тепер ще й по сусідству розкаже, яка немічна бабуся мешкає на п’ятому.

Піднімалася повільно, на кожному майданчику зупинялася. Пакети дійсно були важкі – купила всього на тиждень, щоб зайвий раз не бігати. Але зізнатися в цьому? Ніколи.

Дійшла нарешті до дверей. Ключі, звісно ж, на самому дні сумки. Поки шукала, один пакет випав, і яблука розкотилися по сходовому майданчику.

– От чорт, – проворчала я.

Сусідні двері відчинилися.

– Олено Миколаївно? Що сталося? – виглянула Ганна Степанівна, пенсіонерка з четвертого.

– Нічого, – буркнула я, збираючи яблука. – Пакет порвався.

– Ой, давайте я допоможу! – вона вискочила у домашніх капцях. – Ви що, самі від магазину тяглися? Треба було подзвонити, я б пішла з вами!

– Не треба мені допомоги, – різко підвелася я, притискаючи яблука до грудей. – Сама впораюся.

– Та чого ви такі гордовиті?! – Ганна Степанівна розвела руками. – Ми ж сусіди, треба підтримувати один одного.

– Мені не потрібна ваша турбота! – майже крикнула я. – І займіться своїми справами!

Швидко відчинила двері й гепнула їх перед носом сусідки.

У квартирі було тихо й прохолодно. Поставила пакети на стіл, сіла. Руки тремтіли.

Чого всі лізуть? Чому не залишають у спокої? Жила ж сама стільки років – і нічого. А тепер кожен лізе з допомогою, ніби я вже ні на що не здатна.

Розбираю покупки. Хліб, молоко, ковбаса, консерви. Основне є. На м’ясо не вистачало, але то дрібниці. Головне – ніхто не скаже, що я вже не сама себе забезпечую.

Задзвонив телефон. Дзвонила донька з Києва.

– Мам, як справи?

– Нормально, – відповіла я, намагаючись говорити бадьоро.

– Я тут подумала… Може, знайти тобі помічницю? Жінка перевірена, приходитиме раз на тиждень, прибиратиме, у магазин сходить.

– Навіщо мені помічниця? – насупилася я. – Я що, вже ні на що не годна?

– Та ні, мам, просто так легше буде. І мені спокійніше.

– Не треба мені ніякої помічниці! Сама все роблю й буду робити.

– Мам, нВона поклала слухавку, але потім раптом згадала, як щасливо посміхнувся маленький хлопчик у магазині, коли вона його приголубила, і зрозуміла, що інколи дозволити собі приймати допомогу — це теж свого роду щастя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 − 8 =

Також цікаво:

З життя3 години ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя3 години ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя11 години ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя12 години ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя14 години ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...

З життя14 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“Of course, everyone remembers perfectly well” “I dont remember because it never happened!” Peter Redford said seriously, looking at her...

З життя15 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“I dont remember because it never happened!” said Redford, looking at her with his earnest, grandfatherly eyes. The conversation died...

З життя16 години ago

Shut Up!” He Snarled, Hurling the Suitcase to the Floor. “I’m Leaving You and This Dump You Call a Life.

“Shut it,” the husband snapped, tossing his suitcase onto the floor. “I’m leaving you and this dump you call a...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.