ДИВОВИЖНЕ ЩАСТЯ

ЩИРЕ ЩАСТЯ

—Мамо, залишився останній варіант завести дитину — метод ЕКЗ. Ми з Тарасом усе вирішили. Відмовити нас не вийде. Звикай до цієї думки, — Оксана вимовила ці слова на одному подиху.

—ЕКЗ? Тобто, в мене буде штучний онук чи онука “із пробірки”? — я не могла повірити в почуте від власної доньки.

—Назви це як хочеш. Ми завтра починаємо процедури. Усі аналізи здані. Лікарі попередили — це буде довгий і непередбачуваний шлях. Гарантій немає. Прошу, наберися терпіння, — Окся гірко зітхнула.

Я не знайшлась, що відповісти. А треба б підтримати словом, обнадіяти, допомогти або хоча б не заважати.

Наша розмова відбулася по телефону. Розумію, Оксані було важко говорити віч-на-віч, адже тема дуже делікатна.

Перший раз Оксана вийшла заміж за друга дитинства Олега. Їхня любов здавалася ідеальною. Принаймні, так Оксі тоді здавалося. Але прямо на весіллі, у ресторані, наречений, перебравши з горілкою, опинився в палких обіймах свідкової. Оксана знайшла їх у “романтичній” обстановці — у брудній комірці.

Олег, побачивши наречену, щось незв’язко виправдовувався; свідкова, схопивши свої речі і прикриваючи прозорим хусткою оголене тіло, вискочила і більше її того дня ніхто не бачив.

Оксана подала на розлучення. Ми з чоловіком просили доньку не поспішати:

—Оксю, зачекай. Адже п’яний і не такий зробить. Напевно, та свідкова сама затягла Олега в ту комірку. Він же хлопець як на підбір, ось і спокусилася на заборонене. Пробач його, доню. У вас усє життя попереду.

—Ні, мамо, не шкодуватиму. Олег вжалив — так вжалив. Мені болісно, але я не хочу починати сімейне життя із зради й брехні. Дякувати Богові, що це сталося у весільний день. Менше страждань, — Оксана була непохитна.

Олег благав, каявся, але марно.

…Через кілька місяців виявилося, що донька вагітна від Олега. Оксана негайно, потай від мене, позбулася дитини. Чесно кажучи, дізнавшись про таке, я б умовляла її повернутися до Олега.

…Час минав, і до Оксі залицявся Тарас. До речі, він — найкращий друг Олега. Тарас давно кохав Оксану, але не наважувався йти проти друга. Та ось такий слушний випадок. Оксана не одразу погодилася. Обпалилася — нікому не вірила. Три роки сумнівалася. Та Тарас не здавався. Нарешті, Окся переконалася в його щирості:

—Тарасе, твоя пропозиція руки і серця ще дійсна?

—Звісно, Оксю! Невже ти погоджуєшся? — Тарас поцілував руку коханій.

Оксана кивнула.

На радощах Тарас влаштував розкішне весілля. Були всі друзі, подруги, окрім Олега. Але “колишній” надіслав молодятам великий букет пахучих лілій. Оксана відмовилася й віддала квіти незаміжній подрузі.

Тоді Оксі було двадцять вісім, Тарасу — тридцять три. Минуло два роки спільного життя, а діточок все не було.

—Оксю, у вас із Тарасом є плани чи просто не виходить із нащадками? — обережно запитала я.

—Не виходить, мамо. Я вже хвилююся. Тарас мовчить. Гадаю, звинувачує себе. Почекаємо ще рік, а там… — донька опустила очі.

—Що “там”? Що з дитбудинку візьмете? — я не розуміла, що вона має на увазі.

—Час покаже. У нас обов’язково буде дитина. Будь-яким способом, — Оксана загадково посміхнулася.

—Нехай Бог дасть! Ми з батьком уже й не доживемося онуків, — я ніжно погладила доньку по голові.

І ось минуло ще два роки спроб…

Оксана повідомила мені про ЕКЗ. Я була рішуче проти:

—Оксю, кажуть, у цих дітей нема душі, вони частіше хворіють, вони не з нашого світу, не зможуть мати власних дітей… Коротше, біороботи.

—Мамо, цьому методу вже майже сорок років. Він розвивається у всьому світі. Тепер багато безплідних пар. Народжуються “пробіркові” діти, такі ж, як усі. Просто це дуже важко. Ти не уявляєш, яка велика робота відбувається в мені й у Тараса. Нам непросто це прийняти. Коротше, готуйся до онуків. Може бути навіть двійня. До речі, перші жінки після ЕКЗ народжували звичайним шляхом, — Оксана дуже хотіла переконати мене.

А я усвідомила — процес уже запущений. Залишається лише вірити й підтримувати.

…Шлях до дитини виявився дорогим, виснажливим. Оксана завагітніла лише з четвертої спроби. У неї почалися жахливі депресії, істерики. Вона значно поповніла через гормональну терапію. Тарас схуд, зносився через перепади настрою дружини, її плаксивість, безпричинний сміх.

—Мамо, я боюся чхнути, кашлянути, різких рухів. Раптом усе втрачу, а на п’яту спробу я вже не погоджусь. Втомилася, розгубилася. Хоч би виносити цю дитину. А всі муки — через той аборт… Хіба я могла так не зробити? Тепер розплачуюся, — Оксана гірко зітхала,Але коли наша маленька Софійка вперше обійняла нас усіх своїми теплими рученятами, я зрозуміла — кожна страждання, кожна сльоза були того варті, бо в нашому житті з’явилося справді щире диво.