— Твоя мама їде на місяць? Тож я — до своєї, — дружина вже з чемоданом.

— Твоя мама їде на цілий місяць? Тоді я — до своєї, — дружина стояла вже з чемоданом.

У Оксани був план. Простий, як дитяча мрія: відпустка з чоловіком біля моря. Василь обіцяв — цього року точно їдемо. Квитки куплені, готель заброньований, валізи майже зібрані…

— Оксано, вибач, — Василь дивився у телефон, не підводячи очей. — На роботі аврал. Все скасовується.

Серце защеміло. Але не від несподіванки — від звичного розчарування. За роки спільного життя Оксана вже звикла: плани чоловіка важливіші за її плани.

— Нічого, — проковтнула образу. — Тоді хоч вдома відпочину. Книжки почитаю, на балконі посиджу.

Вперше за багато років — тиша в домі! Кава без поспіху, улюблений детектив, захід сонця з балкону. Здавалося, доля дарує їй подарунок.

Але доля, мабуть, полюбляла чорний гумор.

— Мама дзвонила, — Василь був у захваті. — Вона санаторій скасувала. Навіщо витрачатися, якщо ти вдома й вільна? І зі мною побачиться заодно.

Ганна Іванівна. Жінка з залізною волею та переконанням, що весь світ зобов’язаний їй прислужити.

— Місяць? — голос Оксани затремтів.

— Ну так! Чудово ж, правда? — Василь усміхався, як дитина, яка отримала морозиво.

А Оксана раптом побачила свою відпустку: дні на кухні, нескінченні «принеси-подай», команднаний голос свекрухи й відсутність права на власну думку у власній домівці.

— Звісно, чудово, — кивнула вона.

Через три дні Ганна Іванівна в’їхала в їхню квартиру, як танк до окупованого міста.

— Оксано, чому у вас цукор не в тій банці? — перші слова після «здрастуй».

— Мамо, заходь, сідай, — Василь метушився навколо.

А Оксана зрозуміла: її відпустка перетвориться на місячну вахту офіціантки.

— Борщ варитимеш? — Ганна Іванівна влаштувалася в кріслі, як на троні. — Тільки не надто кислий. І м’ясо добре провар.

Оксана мовчки пішла на кухню.

Нові правила
Ганна Іванівна облаштувалася в домі, як полководець на захопленій території. До вечора першого дня стало ясно: відпочинок Оксани скасовується остаточно.

— Оксано, а де у вас нормальні каструлі? — свекруха рилася в шафах. — Це якісь маленькі. І взагалі, чому спеції не по алфавіту стоять?

Оксана мовчки переставляла банки. У власній кухні вона раптом стала гостІ тоді Оксана зрозуміла, що іноді найкращою відповіддю на чуже его є тиша, яка навчає слухати.