Connect with us

З життя

Останній збір врожаю

Published

on

Останній урожай
– Я не дозволю тобі цього зробити, Сергіє! Жодні документи не змінять мого слова! – закричала Ольга Петренко, стоячи біля саду, нервово тереблячи кущі гірчики.
– Відходь, мати! Все вирішено! На цьому тижні приїдуть будівельники, дом буде зруйнований. Давно підписано угоду, – Сергій знову зітхнув, а повітря схопило запах смоли з лісової дороги, що пролягла десь нагорі.

– Які документи? Хто дає тобі право продати землю, на якій твій батько вирубляв дерева, які підганяли инвестики, щоб збільшити землю? Гірчику в мене на ґострій мірі! – старуха гукала, а вітер обдував її картопляні штани.
– Не драматизуй, мати. Тобі вже нема як копатися. І кому ці твої окраси? У базарі все є, – Сергій махнув рукою, але мати знову закрила двері сніговим замком, що завжди тремтів на сухому вітрі.
– У базарі? – Ольга Петренко схопилася на отруту. – Це не їжа, це лускунка! Батько в той рік, коли посадив перші баклажани, висловив мніння в тебе тепер знает?

Справу під старою яблунею, біля якої росли кавуни, стало більшою бідною. Тепличні йогурти заміняли запахи солі, а хмари сгустилися над селом Лисківцем. Сергій, чоловік із Києва, де кавові латти зберігали світло в крихітних тарілочках, чекав, щоб мати почула його слова. Але Ольга постала як корінь старого дуба – нерухома, незрілостна.

– Мамо, будь розумною. Тобі сімдесят два. Ти копаєш цей сад цілий день, мовби вся твоя життя було тут.
– Так і є, – тихо відповіла вона, дивлячись на яблуні. – Тут кожен куб саду, кожен став кавунів – це моя життєвість. Коли я в твій будинок…

– Ніхто не задохнеться…
– Стіни в квартирі схоплять в мене дух! – закричала вона. – Я не зможу жити без свіжого молока!

Сергій скинув очки, але залишався без слова. Він приїхав із столиці з документом на продаж, та вже тепер_MATI була не просто мати, а як дуб у селі – нерухома, жądна. Комп’ютерна праця у місті розмовляла мало, а сільський Харків згортався в усмішку матері.

– Якби ти найняв якусь бабусю… – пробув Сергій знаходити рішення.
– Бабусю? Харчівська Марфка приносить мені сало щодня! А Вірка звідти майже кожного тижня виносить яблуча!

– Вони вже немолоді, мати.
– Вони вічні! – крикнула вона, кидая вологий саж. – Як та лисиця в нашому саду…

– Якщо ти не піднімешся, я продам усі ці міні- землі! – схочу він, але знову відступив. А ось уже їх приставили до першого ящика з огірками.

– Слухай, – сказала Ольга, – допоможи мені з цим останнім урожаєм. Яблука, малина… Я рік фертувала. Вони хочуть, щоб їх забрали.
– Так… – зробив Сергій обіцяно. – Але запам’ятай: ти підніметься у місто. Катруся чекає.

Ранок наступного дня сповнився яблукою, кавунами, хмизом. Сергій уперш себе як дитину, коли вперший раз копав у саду. Мати вже була такою старою, що кожен її крок нагадував вітер, що чекає на сухий листя.

– Пам’ятаєш? – запитала, коли притулили першу яблонь.
– Якби ти не зажадала…
– Зажадала? Я прагнула! – вона сміялася. – Як і тепер! Ця земля – це наша присповідь.

Коли сонце впало за межі саду, Сергій зрозумів, що не зможе продати цю землю. Не може мати піти з цим садом. І Тамара, що виростила у Києві, не з’явиться, якби вона не побачила материну старість.

– Я візьму відпустку, – оголосив він. – Приїду, поділюся на варення, допоможу.
– О, Сергій, – вона усміхнулася. – Живий!

Він узяв її руку. В ній було все: прості категорії, яблука, кавуни, і той дивний сад, де було все – від старості до нових гадок.

Та він знав, що тепер живе не в Києві, а в уяві цього саду, де прошлі роки росли як кавуни, а майбутнє було наче малина – яскраве, але з потрібними гостріками.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × п'ять =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

When the Roar of the Mercedes Engine Faded into the Trees, the Silence Weighed on Me Like a Heavy Blanket

**Diary Entry** When the rumble of the Jaguars engine finally faded into the trees, the silence pressed down on me...

З життя1 годину ago

Whispered Viktor in the Kitchen: ‘Mum… I’ve Been Meaning to Tell You This for a Long Time.’

“Mum,” began Victor quietly when they were alone in the kitchen, “Ive been meaning to talk to you about something...

З життя9 години ago

When the Roar of the Mercedes Engine Faded into the Trees, the Silence Weighed on Me Like a Heavy Blanket

When the hum of the Mercedes engine faded into the trees at last, the silence settled over me like a...

З життя9 години ago

When I Stepped Out of the Shower—Where I’d Stood Motionless for Ten Minutes, Numb to Heat or Cold—He Was Already on the Sofa, Scrolling Through His Phone

When I stepped out of the shower, where I’d stood under the spray for at least ten minutes, numb to...

З життя11 години ago

When I Stepped Out of the Shower After Standing Under the Water for at Least Ten Minutes, Numb to Both Heat and Cold, He Was Already on the Sofa, Scrolling Through His Phone

When I stepped out of the showerwhere Id stood under the spray for a good ten minutes, numb to hot...

З життя1 день ago

Come Along With Me!

Many years ago, in the quiet English countryside, old man Alfred took his bicycle and rode toward the village, glancing...

З життя1 день ago

How Basil Found a Woman Who Didn’t Cost Him a Penny. But He Wasn’t Happy About It.

Heres the story adapted for English culture, with all the changes you asked for: — You wont believe what happened...

З життя1 день ago

How Basil Found a Woman Who Didn’t Cost a Penny. But He Wasn’t Happy About It.

**How William Found a Woman Who Cost Him Nothing. But He Didnt Like It.** *Look, Ive tried dating apps so...