Connect with us

З життя

Останній збір врожаю

Published

on

Останній урожай
– Я не дозволю тобі цього зробити, Сергіє! Жодні документи не змінять мого слова! – закричала Ольга Петренко, стоячи біля саду, нервово тереблячи кущі гірчики.
– Відходь, мати! Все вирішено! На цьому тижні приїдуть будівельники, дом буде зруйнований. Давно підписано угоду, – Сергій знову зітхнув, а повітря схопило запах смоли з лісової дороги, що пролягла десь нагорі.

– Які документи? Хто дає тобі право продати землю, на якій твій батько вирубляв дерева, які підганяли инвестики, щоб збільшити землю? Гірчику в мене на ґострій мірі! – старуха гукала, а вітер обдував її картопляні штани.
– Не драматизуй, мати. Тобі вже нема як копатися. І кому ці твої окраси? У базарі все є, – Сергій махнув рукою, але мати знову закрила двері сніговим замком, що завжди тремтів на сухому вітрі.
– У базарі? – Ольга Петренко схопилася на отруту. – Це не їжа, це лускунка! Батько в той рік, коли посадив перші баклажани, висловив мніння в тебе тепер знает?

Справу під старою яблунею, біля якої росли кавуни, стало більшою бідною. Тепличні йогурти заміняли запахи солі, а хмари сгустилися над селом Лисківцем. Сергій, чоловік із Києва, де кавові латти зберігали світло в крихітних тарілочках, чекав, щоб мати почула його слова. Але Ольга постала як корінь старого дуба – нерухома, незрілостна.

– Мамо, будь розумною. Тобі сімдесят два. Ти копаєш цей сад цілий день, мовби вся твоя життя було тут.
– Так і є, – тихо відповіла вона, дивлячись на яблуні. – Тут кожен куб саду, кожен став кавунів – це моя життєвість. Коли я в твій будинок…

– Ніхто не задохнеться…
– Стіни в квартирі схоплять в мене дух! – закричала вона. – Я не зможу жити без свіжого молока!

Сергій скинув очки, але залишався без слова. Він приїхав із столиці з документом на продаж, та вже тепер_MATI була не просто мати, а як дуб у селі – нерухома, жądна. Комп’ютерна праця у місті розмовляла мало, а сільський Харків згортався в усмішку матері.

– Якби ти найняв якусь бабусю… – пробув Сергій знаходити рішення.
– Бабусю? Харчівська Марфка приносить мені сало щодня! А Вірка звідти майже кожного тижня виносить яблуча!

– Вони вже немолоді, мати.
– Вони вічні! – крикнула вона, кидая вологий саж. – Як та лисиця в нашому саду…

– Якщо ти не піднімешся, я продам усі ці міні- землі! – схочу він, але знову відступив. А ось уже їх приставили до першого ящика з огірками.

– Слухай, – сказала Ольга, – допоможи мені з цим останнім урожаєм. Яблука, малина… Я рік фертувала. Вони хочуть, щоб їх забрали.
– Так… – зробив Сергій обіцяно. – Але запам’ятай: ти підніметься у місто. Катруся чекає.

Ранок наступного дня сповнився яблукою, кавунами, хмизом. Сергій уперш себе як дитину, коли вперший раз копав у саду. Мати вже була такою старою, що кожен її крок нагадував вітер, що чекає на сухий листя.

– Пам’ятаєш? – запитала, коли притулили першу яблонь.
– Якби ти не зажадала…
– Зажадала? Я прагнула! – вона сміялася. – Як і тепер! Ця земля – це наша присповідь.

Коли сонце впало за межі саду, Сергій зрозумів, що не зможе продати цю землю. Не може мати піти з цим садом. І Тамара, що виростила у Києві, не з’явиться, якби вона не побачила материну старість.

– Я візьму відпустку, – оголосив він. – Приїду, поділюся на варення, допоможу.
– О, Сергій, – вона усміхнулася. – Живий!

Він узяв її руку. В ній було все: прості категорії, яблука, кавуни, і той дивний сад, де було все – від старості до нових гадок.

Та він знав, що тепер живе не в Києві, а в уяві цього саду, де прошлі роки росли як кавуни, а майбутнє було наче малина – яскраве, але з потрібними гостріками.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 2 =

Також цікаво:

З життя41 хвилина ago

Тесть з загадковим чемоданом

Весняне сонце озиралося крізь вікно, кинуло зайчиків на свіжовикрашені стіни. Марина стояла біля плити, помішувала борщ і поглядала на годинник....

З життя42 хвилини ago

Чемодан тестя: несподівана зустріч

Весняне сонце просвітило в вікно, переливаючись проміннями на свіже пофарбованій стіні. Мар’яна стояла біля плити, помішуючи борщ і поглядаючи на...

З життя2 години ago

Несподівана вечеря для всієї родини

Сімейний вечер, якого ніхто не очікував – Ти із глузду впала! Ми не можемо їх запросити! – Сергій нервово тупцював...

З життя2 години ago

Несподівана вечеря для всіх

Сімейний вечер, якого ніхто не очікував – Та ти з глузду впала! Ми не можемо їх запросити! – Василь нервово...

З життя3 години ago

Незабутнє літо на природі

Останній літній рік у садибі Морося, подібна до галявинної тканини, плетилася над поверхнею річки. Юлія Михайлівна сиділа на сходинках садибного...

З життя4 години ago

Вона усміхнулася, коли він пішов

**Атма, 23 жовтня** – Боже мій, як утомлено! – Юрій неврівно ходив по кухні, кроки його лунали в тиші. –...

З життя5 години ago

Останній збір урожаю

– Я не дозволю тобі цього зробити, Грицько! Лише через мій труп! – закричала Анастасія Петровна, загороджуючи шлях до городу....

З життя6 години ago

Я кохала його, а він — мою подругу

Я його любила. А він — мою подругу. Наталія Яківна стояла біля вікна і дивилася, як сусідні діти скакають у...