Три серця в одній кімнаті

Одна кімната на трьох

Соломія Петрівна дивилася на документ про розселення, наче тримала у руках вирок. Маленька кімната у гуртожитку коледжу — її новий прихисток після сорока років життя у власній квартирі. І не просто кімната, а кімната на трьох викладачок.

— Ну й де ж я там свої речі зберігатиму? — зітхнула вона, звертаючись до завгоспу Григорія Івановича, добродушного дідуся з густими сивими вусами.

— Соломіє Петрівно, голубко, а що робити? — розводив руками Григорій Іванович. — Гуртожиток тріщить по швах, ремонт у викладацькому крилі затягнувся. Самі бачите — дах тече, проводка стара. Будівельники обіцяють до кінця вересня все полагодити. Адміністрація вирішила тимчасово підселити вас до Наталії Олексіївни й Ганни Миколаївни.

Соломія Петрівна лише похитала головою. У свої п’ятдесят сім вона не думала, що доведеться знову ділити житло з кимось. Після розлучення квартира дісталася колишньому чоловікові — прописка в нього була раніше. А у неї лишилася лише робота — викладання літератури у коледжі невеликого містечка. Зарплати ледве вистачало на оренду, і коли директор запропонував місце у гуртожитку, довелося погодитися.

— Ось ключі, — Григорій Іванович простягнув зв’язку. — Третій поверх, кімната триста дванадцять. Наталія Олексіївна й Ганна Миколаївна вже знають про ваше підселення.

З важким серцем Соломія Петрівна взяла ключі й поплелася до ліфта. У руці валізка з найнеобхіднішим, речі тимчасово прихистила сусідка по старій квартирі.

Кімната виявилася… не такою вже й маленькою, як вона боялася. Стара добротна меблі радянських часів: три ліжка, три тумбочки, велика шафа, письмовий стіл біля вікна. Два ліжка вже були зайняті — акуратно застелені, з різними покривалами. На одному — блакитне у квіточку, на другому — бордове з китицями.

— Ви, значить, Соломія Петрівна? — почувся голос за спиною.

У дверях стояла літня жінка з акуратною сивиною й сталевими окулярами на тонкому носі. Строгий костюм і постава видавали у ній викладачку з досвідом.

— Так, — Соломія Петрівна простягнула руку. — А ви?..

— Ганна Миколаївна, математика. Тридцять два роки у коледжі. — Рукостиск був сухим і коротким. — Ваше ліжко біля вікВаша шафа — ліва секція, графік користування душем на двеТри жінки, що почали як вимушені сусідки, з часом зрозуміли, що справжній дім — це не стіни, а люди, які наповнюють його теплом.