Зайвий голос

**Щоденник**

За столом довелося притиснутися. Кухня в пять квадратів уже не вміщала всіх: двох дорослих і трьох дітей.

Віть, принеси табуретку зі світлиці, попросила мати.

Семнадцятирічний хлопець скривився, але слухняно пішов і повернувся з табуреткою.

Ну ось. Відсунемо стіл і всі помістимося. Нічого, Максимку, нічого, жінка навіть не глянула на пятирічного хлопчину, через якого й вийшов цей переполох. Вона повернулася до чоловіка, який не приховував незадоволення.

Першу миску з гарячим борщем Оксана поставила перед батьком. Швидко порізала хліб, сало, подала доньці часник, щоб та допомогла почистити. Незабаром на столі зявилися інші миски. Старший син, наслідуючи батька, відламував шматок сірого хліба, клав на нього тоненьку скибочку копченого сала і жував, запиваючи борщем. Часник швидко розібрали батько з сином, залишивши блюдце порожнім.

Максим тримав ложку, але не їв, спостерігаючи за чоловіками, що сиділи навпроти. Йому так хотілося робити, як вони, але миски стояли далеко.

Їж, десятирічна Марійка простягнула йому шматок хліба та сала.

Хлопчина схопив і почав жувати, наче це були цукерки. Оксана посміхнулася і теж взяла ложку.

Батько відмовився від другої порції. Вітя мовчки кивнув. А донька попросила сіль, щоб посипати хліб. Чай пили мовчки. Кожен дивився у свою чашку. Сухарі з корзинки зникали швидко усі поспішали.

Коли вечеря закінчилася, Тарас підвівся першим і сказав:

Діти тепер перші їстимуть, а ми з тобою потім. Стіл замалий.

Оксана завмерла з мискою в руках. Хотіла заперечити, але не насмілилася. Вітя злісно глянув на хлопчину, що доїдав пряник.

Учора батько повернувся додому не один. Відчинивши двері, він підштовхнув перед собою хлопчика.

Заходь, Максиме, Оксана стояла в коридорі з рушником.

Було видно, що батьки обговорили це зарано, і поява Максима була обдуманим рішенням.

Хто це? Вітя вийшов із кімнати з підручником.

Це Максим, лагідно сказала мати.

Я чув, як його звуть. Хто він?

Тарас із Оксаною не були готові до такого. Треба було розповісти дітям раніше, але вони не наважилися.

Максим житиме з нами. У вашу кімнату поставимо розкладне крісло.

У нашу кімнату? Марійка теж вискочила в коридор.

Їхня кімната була крихітною, поділена шафою куди там ще крісло?

Нічого, притиснетеся.

Авторитет батька був непорушним. Часто йому навіть не треба було нічого говорити досить було суворо подивитися.

Сім років тому Тарас пішов із сімї. Тоді був жахливий скандал. Завжди спокійна мати ридала в істериці, благала не кидати її з двома малими дітьми. Але він просто взяв сумку і пішов. Зустрів Наталю на заводі і забув про все.

Через два роки повернувся. З тією ж сумкою. Не благав прощення, просто сказав на порозі:

Якщо подала на розлучення піду. Там усе скінчено.

Оксана не могла вимовити ні слова. Скільки днів і ночей вона чекала цього моменту! А тепер не знала, що сказати. Вона давно пробачила.

Майже рік жили, як сусіди, поки Тарас не розповів усе та не попросив вибачення. І Оксана відтаяла. Все повернулося у своє русло, хоч і змінило траєкторію. А тепер зявився Максим.

Та жінка, Наталя, не захворіла. Їй просто не потрібна була дитина вона заважала жити на повну. А народила лише тому, що від заводу дали кімнату.

Забирай, а то віддам у дитбудинок, сказала вона Тарасові, коли той прийшов побачити сина.

Куди я його візьму? Нас у двокімнатній вже четверо.

Не знаю. Коли народжувала, ти мене не питав.

ГадаМаксимка, затираючи сльози, усміхнувся і почав їсти свою котлету, розуміючи, що найголовніше це не їжа, а те, що його нарешті прийняли як рідного.