Чарівний зв’язок з вітчимом

СТРИЙКО МИША

Миша був смішний. Неповороткий, мов ведмежатко. Низький на зріст, товстунчик, кучерявий. Очі маленькі, блакитні й прозорі, як цукерки монпасьє. Окуляри. І таке дитяче обличчя радісне, наївне.

Ярик боявся чоловіків. Тремтів від їхніх голосів, сміху. Якщо йому на вулиці простягали руку, мов дорослому, у його шість років, ховався за маму.

Олесю! Чого це в тебе захисник такий боягуз! сміялися дорослі.

Ярик не був боягузом. Він захистив сусідку Марійку, коли в неї на вулиці відібрали мяча. Просто став перед нею і твердо сказав:

Не чіпайте! Вона дівчинка. Зі мною справу матимете!

І хлопці пішли.

От тобі й малий хоробрий! лише й сказали.

Марійка після цього взяла його за руку: «Давай дружити!»

А коли кошеня забралося на дерево, Ярик сам за ним ліз. Добре, що мама з вікна побачила, вибігла. Покликала сусідів. Ті зняли і хлопчика, і кошеня. Котика вони з мамою забрали додому, назвали Мавкою.

У садочку Ярик був найхоробріший, найкращий. Його ставили за приклад. Але чоловіків боявся все одно.

Це почалося у два роки. Коли так кричав і замахувався на маму батько. Такий великий і гарний. Чорнявий, чорноокий, сильний. Ішов вулицею люди озиралися. Роман був ідеалом. Зовнішності, але не душі. Ярик не памятав, щоб хоч раз тато взяв його на руки, стиснув, пожалів, обійняв.

Годі ридати! Ти не дівчинка. Хлопці не плачуть! Не вирощуй розмякшу. Сам спатимеш у темряві, жодних казок на ніч. Іграшку забери з ліжка, ти не дівчинка, щоб мякі іграшки до себе тягнути! Зламав кораблик? Більше іграшок не отримаєш, криворукий. Іди звідси. Піди погуляй. Не заважай. Мовчи, такі слова Ярик чув від найріднішої людини.

Пізніше він дізнався, що був небажаною дитиною. І батько не хотів одружуватися на мамі, але батьки наполігли.

Він тебе любить, Ярочку. Може, час мине, зрозуміє. Просто він такий. Який є, гладила хлопчика по голові мама.

Час минав. А ставлення не змінювалося.

Треба було дочекатися, коли б я сам дитину захотів! Пропонував тобі, гуманістко. Ось і народилося щось незрозуміле, нужденний нюня, кричав батько.

Власне, все в Ярикові йому не подобалося. І хлопчик звик. Тато часто не бував удома. А потім і зовсі пішов. Сказав, що допомагатиме грошима. А дитину бачити не хоче. Не таку хотів. Може, колись…

Мама Ярика була гарненька. З довгими медовими косами, великоока. Ярикові вона здавалася русалкою. Багато працювала.

А одного разу прийшла додому зі стрийком Мишею. Він був її начальник на роботі. І якось запропонував підвезти мама йшла з великими пакетами.

Здоров, малий. Я стрийко Миша. Ось, зайшов до вас. Якщо невчасно, то піду. Я тут… тістечка тобі приніс. І ось, літачок. Він у мене старовинний, ще дідусь подарував. Мама казала, що ти техніку любиш. І ще зайчика іграшкового. Дивись який пухнастий, смішний, мов справжній, промовив стрийко Миша.

Голос у нього був мякий, тихий. Потоптався біля дверей. Ярик стояв і мовчав. Знову боявся.

Нічого, Олесю. Я піду. Малий із тобою хоче побути, і стрийко Миша, поклавши пакети, незграбно пішов до дверей.

Він перевалювався, як ведмедик. Ярик мимоволійЯрик усміхнувся і кинувся до нього, обіймаючи міцно, мов маленький кораблик, що нарешті знайшов свою бухту.