Чарівна історія про фермера

Жив-був собі фермер. Звичайний, нічим не визначний. Небагатий. Стара хата, худібка: дві корови, три кози, три качки, десяток курей та шматок землі неподалік. Добрий шматок садив там то кукурудзу, то картоплю, а то й ще бозна що. Аби прогодуватись. А худоба вся хоче їсти. І він теж не відмовляється перекусити.

В сараї старий трактор, всякі прилади для сівби та збору урожаю. А тваринки його просто обожнювали. Бо він ставився до них, як до рідних: розмовляв, годував навіть останнім. Якщо хтось із них захворював забирав у хату і доглядав, немов дитину.

Сусіди-фермери сміялися з нього. Казали: «Продай усіх на мясо отримаєш гроші, оновиш техніку. Годувати їх не треба буде, заробиш на врожаї. Може, тоді яка жінка на тебе зверне увагу? А то хто такого жебрака візьме?»

Але він лише посміхався і відповідав:

Та не можу я. Вони ж мені як родина.

У корчмі, де фермери збиралися по вихідних випити по чарці, ці слова сприймали як жарт. Там гуляли, грали на більярді, танцювали під музику місцевого гурту, що грав старенькі українські пісні. Але фермер ніколи не виходив танцювати навіть ковбойських чобіт пристойних не було.

А одна офіціантка, Маряна, постійно поглядала на нього. Спокійний, добрий чоловік із щирою усмішкою. Кілька разів навіть пробувала витягти його на танець, але він червонів, ховав ноги у старих бота́х під стіл і бурмотів:

Вибачте, пані, трохи перебрав, голова крутиться.

Та бреше він! сердилася Маряна. Одну чарку випив, і то ледве.

Один із фермерів пояснив їй:

Він утримує цілу зграю тварин, ледве годує. Ми йому казали продавай, легше буде. А він

А він що?

А дурень, сміявся фермер. Каже: «Вони ж мені рідні».

Хтось із гуляючих спробував обняти Маряну і вмить отримав у щелепу так, що відлетів до стіни. У корчмі всі реготали. А Маряна з цієї миті почала дивитися на фермера зовсім інакше.

Підсовувала йому безкоштовно вареники. Він червонів, бурчав щось несвідоме. То невпевненість, то бідність, то страх бути обузою.

А тим часом настала сівба. Тваринки йшли за трактором, підтримуючи свого улюбленого господаря. А собака, Руслан, іноді їздила з ним у корчму. Він ховав її під стіл і годував тими варениками. Сам не їв їй віддавав.

Маряна дивилася на це й не знала то плюнути на нього й шукати когось кращого, то розплакатися, сісти при всіх йому на коліна, обняти й запитати:

Ну коли ж ти на мене подивишся? Руслана годуєш, а мене не поцілуєш?

І від цих думок очі її зволожувались.

Та невідомо, чим би це скінчилось, якби одного вечора фермер не присів на лавці у дворі. Тварини, як завжди, оточили його.

А йому раптом стало погано. Дуже погано. Серце стиснуло важко одному все тягнути. Він охнув, схопився за груди й упав.

Тваринки збіглися, злетілися до нього, заскиглили, загавкали, закукурікали

Тільки Руслан прислухався до серця господаря і загавкав:

Тихо! Погано! Серце слабше бється! Треба бігти по допомогу!

І він помчав у корчму.

Бігти було недалеко, але потрібно було швидше.

У корчмі якраз грав гурт, народ гучно танцював. Руслан безуспішно брехав ніхто його не чув.

Аж раптом БАМ! двері вилетіли з корчми, немби їх гарматою вибило. Дві корови на повному ходу врізалися в них.

Музика стихла.

А далі кози, качки, кури, кішки вдерлися всередину, підняли галас. Руслан кричав:

Я ж казав вам не відходити від хозяїна!

Люди зрозуміли щось недобре, і кинулися до авто. Тварин завантажили у пікапи, і всі поїхали до фермера.

На щастя, він ще жив. Його відвезли до лікарні.

А Маряна, яка звільнилася з роботи, залишилася доглядати за його господарством. Вона відвідувала фермера у лікарні, а він, блідий із сорому, бурмотів:

Я все віддам Тільки не кидай моїх діточок

Через місяць він повернувся і не пізнав свого двір.

Маряна продала свій будинок, отримавши чималі гроші. Відремонтували хату, господарські будівлі, купили нову техніку.

Він зняв свій старий бриль і пробурчав:

Ой У мене таких грошей немає

Але тварини вже тіснили його, притискалися.

А мені можна? спитала колишня офіціантка.

Фермер підійшов і обійняв її.

Тварини спостерігали.

Вони одружилися й тепер працюють разом. Легше ж удвох. Збудували великий свинарник тримають сотню поросят. Але цим займається лише Маряна.

Іди звідси, каже вона. Знаю я тебе. Виростиш їх та й випустиш у поле. А мені ж треба борги віддавати.

Фермер зітхає, йде до хати, сідає на лавку. Оточують його дві корови, три кози, три качки, десятА як же вони сміються ввечері, коли діти вже сплять, худоба дремле у теплих кошарах, і тільки зорі на небі світять так яскраво, наче підморгують їм згори.