Покарала чоловіка

Крапля води падала з крану точно в центр засохлої яєчні тик-тик-тик.

Оля застигла біля раковини, стискаючи в руці губку. Учорашня сковорідка дивилася на неї докірливо, облямована жовтими плямами та крихтами хліба. Поряд стояла тарілка з розмазаним маслом, чашка з кавовим обідком, ніж, липкий від варення. Андрій вже поїхав на роботу у своїй старенькій «Ланосі», залишивши після сніданку звичний натюрморт. Все це терпляче чекало її рук, як і щоранку останні три роки.

«Знову», подумала Оля й автоматично відкрила кран. Гаряча вода зашипіла, збиваючи піну на дні сковорідки. Вона намочила губку, видавила на неї краплю мийного засобу й взялася за роботу.

Три місяці тому вона вперше попросила Андрія допомогти з посудом. Він тоді здивовано підняв брови, ніби вона запропонувала йому розписати купол Софії Київської чи вивчити японську.

Олю, та це ж дрібниці, сказав він, не відриваючись від телевізора, де йшов футбол. Пять хвилин і готово.

Пять хвилин. Щодня. Вранці й вечорами. Оля терла губку, мовчки рахуючи: за рік ці «дрібниці» складаються у тридцять годин. Цілий робочий тиждень над раковиною.

Сковорідка піддавалася не відразу. Засохлий жир вимагав зусиль, дротяної мочалки, терпіння. Жовток вївся в тефлон, залишивши жовті разки. Оля відтирала вперті плями й згадувала вчорашній вечір: як Андрій розвалився на дивані з телефоном, гортаючи соцмережі, поки вона сама розбирала наслідки їхньої спільної вечері.

Андрію, обережно покликала вона, намагаючись не звучати докірливо, може, сам помий свою тарілку?

Він навіть не відірвався від екрана. Великий палець машинально гортав стрічку обличчя, котики, меми.

Зараз… промовив розсіяно, навіть не глянувши на неї. Ти ж бачиш, який у мене сьогодні був день.

День. У нього завжди був «якийсь день». Проєкти горіли, клієнти дзвонили, начальство вимагало звіти. А в неї що курорт? Відпустка? Оля теж працювала хоч і в невеликій бухгалтерії, хоч і не на такі гроші, але вісім годин на день, як усі люди.

Вона поставила чисту сковорідку на сушарку й взялася за чашку. Кавова гуща розмокла, перетворившись на буру кашку. Вона терла порцеляну жорсткою стороною губки, думаючи, чому її так дратує ця дрібниця.

Справа не в посуді десять хвилин роботи. Справа в тому, що Андрій просто не помічав її праці. Для нього брудні тарілки зникали самі, а чисті зявлялися у шафці як за чарівництво. Як білизна в пральці перетворювалася на випрасуванВони з Андрієм домовилися, що тепер все буде по-справжньому рівно, чесно, без тих невидимих жіночих рук, що стерігли порядок, наче домовики у казці.