Не зовсім як у серіалі, але зі схожим неймовірним сюжетом

Не як у серіалі, але схоже

Оксана любила серіали й мріяла, щоб у її житті все було гарно, як на екрані. Але то були лише мрії, а насправді було простіше, і мрії лишалися мріями, а будні пливли тихо й нудно.

Виходила заміж Оксана за Толика ніби з кохання, але так лише їй здавалося. Толик же, завжди непостійний та гулящий, залишився таким. Привів дружину у свій невеличкий хатку. А через три роки спільного життя заявив:

Їду від тебе в місто, живи як знаєш. Тісно тут мені в селі, душа просить простору.

Толю, та що таке? У нас же все добре, намагалася спинити чоловіка, нічого не розуміючи.

У тебе добре, а в мене ні

З цими словами забирає паспорт і речі, що влізли у стару сумку, та й пішов. По селу розлетілися плітки, баби шепотілися біля кожного плоту:

Толик кинув Оксану, залишив у хату, а сам подався у місто. Мабуть, там у нього завязалося щось.

Оксана переносила все мовчки не ридала, не скаржилася, лише жила далі у його домі. Їхати було нікуди у батьків сидів брат із родиною, їй там місця не було. Дітей вони не мали.

Мабуть, Бог вирішив, що з Толика батько був би ніякий, думала вона, дивлячись на сільських дітей.

Кожного вечора Оксана, закінчивши хазяйство, сідала перед телевізором, дивилася серіали, де були пристрасті й зради. Усе це вона пропускала крізь себе, а засинала важко.

Новий день починався: треба було годувати свиню, гусей, курей та молодого бичка Задиру. Виводила його за город, у стадо не пускала.

Оксано, почула голос сусідки, за Задиром не дивиш? Він но зараз по селу скаче!

Та де ж він? вибігла вона і побачила, як бичок бється рогами об тин, намагаючись підняти сусідський паркан.

Задиро, Задиро лагідно гуторила вона, сунула йому шматок хліба, а він лише мотав головою. Та щоб тебе пірвало! вигукнула в розпачі Оксана.

Бичок немов образився, рвонувся й розігнав сусідських качок. Не знати, скільки б вона за ним бігала, якби не тракторист Ярослав. Він спритно піймав обірвану мотузку, притягнув бичка й привязав.

Оксана дивилася на його міцні руки, на мускули, що виступали крізь брудну сорочку. І раптом відчула: хочеться, щоб він пригорнув її до себе. Але одразу ж перелякалася цих думок:

Та що це я? Немов кішка, забажала ласки

Засоромилася Оксана несподіваних почуттів.

Мабуть, навадило. Ніколи раніше так не думала про Ярослава. Білявий, усміхнений, жартівник. Та й не потрібний він їй. Живе ж із тією здоровенною Ганною сусідкою. Відвела погляд і пішла геть.

З Толиком вона розлучилася одразу після його втечі до міста. Бували залицяльники, навіть пропозиції були, але їй ніхто не подобався. От і жила сама завжди нерозкішена.

Ярослав витирав руки об траву, засмалені від мокрої мотузки. А вона раптом промовила:

Ходи у двір, вимиєш.

Він мовчки пішов за нею, а вона відчувала його гарячий погляд у спину.

Він дивився на неї якось особливо.

Та чого це він?.. але Ярослав лише вимив руки під рукомийником, витерся об рушник, ще раз глянув і пішов.

Після того дня їм обом здавалося, ніби між ними простягнулася неймовірна нитка, ніби вони мають таємницю. Коли Ярослав проходив повз, Оксана червоніла. Він же зараз ходив до роботи вздовж її двору, хоча раніше цією дорогою не йшов.

Оксана почала вставати рано, нібито полоти грядки, але сама знала чекала зустрічі. Вони перетинались поглядами, і в його хитрих очах було щось щире, може, навіть захоплення.

Вона гнала від себе гріховні думки, бо боялася Ганни.

Не дай Боже, як вона побачить, то мені каюк. Вще й на все село осоромить…

Та Ярослав усе ходив і ходив, палав поглядом. Вона ж теж дивилася ласкаво, із затаєною посмішкою. І думала, що вони як у серіалі, і чим усе це скінчиться невідомо. Адже й серіали бувають безкінечні.

Одного разу замітала двір, як почула знайомий голос:

Здоровенькі були, Оксанко…

Різко обернулася перед нею стояв колишній чоловік. Та сама зухваВона подивилася на нього, потім на Ярослава, який стояв поруч і міцно тримав її за руку, і зрозуміла нарешті знайшла те, про що так довго мріяла.