Маю право на кохання

Маю право на любовь

“Чому мене не розуміють рідні?” часто думала Оксана останнім часом, хоча зараз вона почувалася щасливою. Замість того, щоб радіти за мене, вони плетуть за спиною плітки й розповідають непотріб решта знайомим.

Оксані пятдесят чотири роки, вона приваблива жінка, працює у великому колективі, де її поважають. Вона давно там працює, допомагає молоді й загалом дуже доброзичлива.

Життя її з молодості не було легким. Перший шлюб не вдався. Мати як тільки не відмовляла її від цього весілля:

Доню, послухай мене, не виходь за Ярика. З нього доброго чоловіка не вийде. Подивись на його батька той і досі по шинках швендяє, наче молодий хлопець. Ми ж сусіди, все бачимо. Він по дні додому не заходить, а то й по тижню зникає. А потім приходить і кричить на всю вулицю, ніби то дружина його ганяла та соромила.

Мамо, це все плітки, заперечувала Оксана. Навіть якщо щось правдиве, то Ярик за батька не відповідає. Він інший. Нам добре.

Доню, я попередила. Не поспішай.

Встигну, відповіла донька й відвернулася до вікна.

Оксанко, невже вагітна? злякалася мати.

Так. Тому й виходжу.

Ото діло А я думала, це весняний авітаміноз, солодощів захотілося. Нащо ти так?

Мамо, досить. Готуйся до весілля.

А жити де будете?

Тут, з нами. Ти ж сама казала, що у них у батька біда.

Доню, живи, допоможу, як зможу. Але серце моє до Ярика не лежить.

Весілля було скромним. Оксана народила сина, Данилка, сиділа у декреті. Ярик одразу не знайшов спільної мови з тещею, навіть не намагався.

Чого твоя мати так рано гуркотить на кухні? воркотів він. Вихідний же.

А ти встанеш і одразу їсти захочеш. Вона нас жаліє. Данило погано спить, а вона хоче, щоб ми не голодували.

Ото життя! Дома батько пяний оре, тут теща вранці дзвонить, син не дає спати Що це за життя?

А ти як хотів?

Спокою! відповів чоловік.

Такі розмови ставали частими. Потім Ярик став повертатись пізно.

Де ти пропадаєш?

На роботі. Або з друзями після.

Проживши три роки, Оксана дізналася, що у нього є інша, старша за нього на девять років. Вигнала й подала на розлучення.

Всього три роки, а він уже зраджує. Що ж далі було б?..

Я ж попереджала, казала мати.

Мамо, досить. Я все зрозуміла.

Мати допомагала з Данилом, забирала з дитсадка, потім із школи. Оксана працювала. Після розлучення минуло десять років, але вона ні з ким не зустрічалася. Втратила довіру до чоловіків.

Одного разу колега Наталя запросила її на день народження. У кафе було багато гостей. До Оксани підійшов чоловік.

Василь, ввічливо вклонився він і запросив на танець. Ви, мабуть, колега Наталі?

Так, ми дружимо.

Весь вечір він не відходив від неї. Василю було пятдесят шістВасиль був старший за неї на дванадцять років, але він приніс у її життя спокій і радість, і Оксана зрозуміла, що любов не має віку вона приходить тоді, коли серце готове її прийняти.