Вибір на користь свободи

**Щоденниковий запис**

Колись у селах було весело. Молодь ходила на дискотеки, навіть у сусідні села. Інтернету тоді не було, тому сміялися, танцювали, жартували життя було зовсім інше.

Оксана вийшла заміж за Юрка з сусіднього села. Він приїхав на старенькому мотоциклі на вечірку й одразу закохався, побачивши її. Дівчина була ніжною та соромязливою це було видно по її палаючих щоках, коли він підходив.

Тарасе, а ця Оксана з кимось зустрічається? запитав Юрко знайомого хлопця.

Ні, але багатьом подобається. Ти що, закохався? усміхнувся Тарас.

Гарна дівчина, кивнув Юрко. Не пропущу свого шансу.

Любов прийшла так швидко, що про сон і думати було годі.

Музика лунала, а Юрко взяв Оксану за руку й запросив на танець. Весь вечір не відходив від неї, відчуваючи, що вона теж до нього небайдужа.

Вийти з клубу вдалось пізно. Над головою сяяв місяць.

Оксанко, в мене мотик, давай підвезу, запропонував він. Якщо боїшся, можемо пішки.

Краще пішки.

Вони йшли, тримаючись за руки, і ніхто у світі не був щасливіший. Оксана закохалась з першого погляду. До того вона ні з ким не зустрічалась, хоча знала, що подобається хлопцям. Але серце було вільним.

Того вечора Юрко проводив її до дому, вони довго стояли під вікнами, перш ніж розійтись. Потім вона чула, як він з ревом мотора понісся назад у своє село.

Ось воно яке кохання, подумала Оксана, лягаючи спати.

Сон не йшов, думки крутились навколо зустрічі. Юрко сподобався їй: статний, темноволосий, а очі блакитні.

Ніколи такого не відчувала. Навіть коли в девятому класі подобався Борис, але швидко минуло.

Час минав. Юрко часто приїжджав, а одного разу сказав:

Давай я тебе викраду? Одружимось?

Навіщо красти? Я й так за тебе вийду.

Тоді чекай сватов, сміявся він, обіймаючи її.

**Сімейне життя та переїзд у місто**

Незабаром він приїхав з батьками просити її руки на возі з кіньми, з дзвіночками та стрічками. Так, як колись робили діди.

Юрко був гарним, і Оксана закохалась. Хоча мати й попереджала:

Доню, занадто вже гарного вибрала. Красені чоловіки самі собі на умі

Мамо, ми любимо одне одного, і все буде добре.

Дай Боже, зітхнула мати, дивлячись на зятя, який не відводив очей від Оксани.

Жили в його селі, але через три роки вирішили перебратись до міста. В них уже був маленький син.

Їдьте, підтримала свекруха. За Мишкою придивлюсь. Він уже ходить, мені легко. А вам у селі робити нема чого. У місті робота є, облаштуєтесь, я тільки за. Потім заберете хлопчика.

Так і зробили. У місті життя було зовсім інше. Повсюди люди, заводІ коли Оксана згадала, як колись ходила з ним під місяцем, усміхнулась життя йде далі, і тепер воно належало лише їй.