Таємнича зустріч на мосту

Опале осіннє листя вітер гнав з місця на місце, воно кружляло в повітрі, ніби танцюючи, і плавно лягало на землю. Тарас йшов додому від батьків пішки машину залишив у них у дворі, бо випив із татом, який щойно повернувся із санаторію та розповідав дружині та синові, як його там гарно лікували.

“Отже, мамо, наступного разу поїдемо разом, самому було нуднувато”, сміявся батько.

“Тату, там же повно вільних жінок, чого ж не повеселився?” підморгнув Тарас, спостерігаючи за матірю.

“Жінок багато, але всі хворі та старші за мене. Та й чи можна нашу маму на когось міняти?” усміхнувся він, ніжно поглянувши на матір.

Засидівся Тарас у батьків. Прийшов сам Софійка, як завжди, відмовилася. Вони жили недалеко від його орендованої квартири. З першого дня батьки не прийняли Софійку не показували виду, але мати сказала синові:

“Тарасе, це не твоє Софійка не для сімї, повір моєму досвіду.”

“Мамо, звідки ти це взяла? Ти ж бачила її лише раз!”

“Добре, сину, живи, як знаєш. Але згадаєш мої слова. Хоча тішуся, що до ЗАГСу поки не збираєтеся. Не хвилюйся, вона не відчує нашого ставлення”

Вранці Тарас повідомив Софійці, що після роботи завітає до батьків тато ж повернувся.

“Давай зустрінемося біля їхнього дому, зайдемо разом”, запропонував він.

“Не зможу, Тарасе, обіцяла подрузі навідати. Ти ж знаєш, Настю вона захворіла, на лікарняному. Та ще й на манікюр записалася”, відповіла Софійка.

Він і так знав, що вона не піде, але спитав раптом.

“Гаразд, тоді я затримаюся. Тато напевне настоянку пропонуватиме повернувся ж із санаторію”, засміявся Тарас, поцілував її й поїхав на роботу.

“Не поспішай, я теж у Насті посиджу”, сказала вона.

“Подзвони, зустріну не броди в темряві сама”, попросив він.

Вечір вже згущався, рідкісні ліхтарі не встигали за темрявою. Ще не пізно, але осінні ночі настають швидко. Тарас не став телефонувати напевне, Софійка вже вдома. Ішов у гарному настрої: із татом випили, з матірю поговорили, посміялися.

Відчинивши двері, він почув сміх із спальні. Заглянув його найкращий друг одягався, а Софійка шепотіла:

“Поспішай, Богдане, а то Тарас повернеться” але, побачивши його в дверях, завмерла.

Ноги самі винесли його з квартири. Він не міг повірити:

“Софійка з моїм другом Навіть у найстрашнішому сні такого не уявляв”

Йому було боляче. Він ішов, не розуміючи куди. Зупинився на мосту внизу темніла вода. Дивився довго. Раптом хтось торкнувся його рукава.

“Молодий чоловіче, вам не здається, що тут занадто високо?” почу