З життя
— Моя мама гідно відсвяткує ювілей на дачі, а твої бідні батьки нехай на цей час зникнуть! — оголосив чоловік
Моя мама заслужила святкувати ювілей на дачі, а твої бідні батьки нехай на цей час заберуться! вигукнув чоловік.
Заміська хата з похилим дахом та різьбленими віконницями стояла серед старих груш. Дім дістався Марічці від батьків після смерті дідуся. Тут минуло її дитинство, і кожен куток був повний спогадів. Тепер Марічка жила тут із чоловіком Тарасом вже третій рік.
Жовтневий вечір розфарбував небо в золото. На ґанку Марічка розставляла глиняні горщики для вечірнього чаю. Через відчинені двері долинали голоси батьків Іван Опанасович розповідав матері, як сьогодні зібрав останні буряки з городу.
Ганно Михайлівно, завтра треба б картоплю викопати, говорив батько, витираючи руки хусткою. Незабаром заморозки почнуться.
Авжеж, Іване Опанасовичу. Марічко, може, допоможеш нам завтра? звернулася мати до доньки.
Марічка кивнула, розливаючи пахучий чай по чашках. Батьки приїхали до доньки на початку літа і з того часу допомагали по господарству. Батько лагодив хлів, копав картоплю, мати варила варення з вишень і слив, зібраних у саду. Дім знову наповнився звичною теплотою скрипом деревяних підлог, запахом свіжого хліба, тихими розмовами за вечерею.
Тарас зявився на порозі, струшуючи з кожуха краплі дощу. Працював електриком у райцентрі, щодня їздив туди на старенькій «Волзі».
Іване Опанасовичу, як справи з дахом комори? спитав зять, сідаючи за стіл.
Та треба нові дошку купити. Старі зовсім зітліли, відповів батько Марічки.
Тарас мовчки пив чай, зрідка киваючи у відповідь на слова тестя. Марічка помітила, що чоловік став якийсь розгублений, часто дивився в одну точку. Коли батьки йшли спати, Тарас довго сидів біля телевізора, перемикаючи канали.
Щось трапилося? спитала Марічка якось увечері, сідаючи поруч із чоловіком на ослоні.
Та нічого особливого, відмахнувся Тарас, не відводячи погляду від екрана.
Марічка не наполягала. Чоловіки бувають замкнутими, особливо коли осінь на дворі. Може, просто втомився.
Але через кілька днів поведінка Тараса змінилася. Коли батько запропонував допомогти з ремонтом сараю, чоловік відмовився різко, як ніколи. За вечерею мовчав, відповідав однослівно. Ганна Михайлівна спитала, чи не захворів зять, але Марічка заспокоїла матір.
У неділю вранці, коли батьки пішли до лісу по гриби, Тарас підійшов до дружини на кухні. Марічка мила горщики після сніданку.
Марічко, мені треба з тобою поговорити, сказав чоловік, сідаючи за стіл.
Марічка витерла руки і обернулася. Обличчя Тараса було похмурим.
У мами скоро ювілей. Пятдесят пять. Галина Семенівна хоче відзначити його тут, у хаті. Запросити рідню, сусідів. Ти ж знаєш, як мама любить гостинності.
Марічка кивнула. Свекруха справді обожнювала бенкети. На кожне свято збирала повну хату гостей, готувала днями.
І що ти пропонуєш? спитала Марічка.
Тарас помовчав, потім подивився дружині в очі.
Твоїм батькам доведеться поїхати на якийсь час. Хоча б на тиждень. Мама захоче все прибрати, прикрасити хату по-своєму. Гості залишатимуться на ніч. Місця всім не вистачить.
Марічка завмерла з ганчіркою в руках. Слова чоловіка пролунали, як постріл.
Як це поїхати? Куди їм їхати? Хата належить мені, батьки живуть тут на законних підставах.
Та не назавжди ж! Усього на кілька днів. Можуть до твоєї тітки поїхати чи в санаторій. У них же є варіанти.
Марічка повільно повісила рушник на кілок. Думки плуталися, не вкладалися в голові.
Тарасе, ти серйозно? Вигнати батьків із їхньої хати заради свята? Вони тут працюють, допомагають нам. Без них ми б не впоралися з усім цим.
Чоловік підвівся з-за столу, підійшов ближче.
Марічко, зрозумій. Мама все життя мріяла про таке свято. Рідня приїде з інших сіл. Не можна їх розчарувати. А твої батьки ну що їм варто трохи відпочити десь?
Мої батьки? голос Марічки став твердим. Іван Опанасович і Ганна Михайлівна живуть у цій хаті, бо мають на це право. Ніхто їх не виселятиме заради ювілею.
Тарас насупився. Щоку смикнуло вірна ознака злості.
Ти не розумієш. Мама вже все спланувала. Замовила музику, запросила гостей. Скасовувати пізно.
Тоді нехай святкує в себе вдома або орендує клуб, відповіла Марічка, схрестивши руки.
Обличчя Тараса почервоніло. Чоловік стиснув кулаки.
Слухай, Марічко! Годі сперечатися! Мама заслужила святкувати ювілей там, де хоче. А твої батьки нехай знайдуть собі інше місце на цей час!
Марічка розплющила очі. Таких слів від чоловіка не чекала почути.
Що ти щойно сказав?
Те, що думаю!
